Молоко з медом - Іоанна Ягелло
Здавалося, що Лінчина мама от-от знепритомніє.
— Слухай, я почуваюся так, наче ми… ну, не знаю, у приватній клініці, де народжують зірки екрану? Перекуски, музика, аромалампа? Мабуть, це мені сниться, — засміялася Єва.
Після цих вправ усі перейшли до зали, де майбутні мами повинні навчитися прикладати малятко до грудей. Лінка отримала ляльку в кумедних гірчичних повзунках.
— Що можна їсти, коли ми годуємо немовля?
Лінчина мама автоматично підняла руку.
— Варену курятину, рис, картопельку, овочевий суп…
— Ну, так… — повагавшись відповіла акушерка. — А чого не можна?
— Смаженого, капусти, шоколаду, полуниць, власне, більшості продуктів, бо вони можуть викликати алергію в дитини.
— Так уважали колись, — сказала акушерка. — Тепер дозволено їсти все. І тільки алкоголю не можна, це, на жаль, не змінилося.
— Як це — все? — Лінчина мама знову подумала, що це їй сниться. — А чого ж я стільки страждала і їла саму варену курку? Фе!
Усі засміялися.
— Сучасні дослідження свідчать, що те, що ми їмо, не змінює складу молока. Якщо з’їсти голяшку — смалець не потече, — пожартувала акушерка.
— Знаєш, що? — сказала потім Лінці її мама. — Мені здається, що я раптом прокинулася в якійсь іншій реальності. Коли все це відбулося? Упродовж кількох років? Цікаво, які ще несподіванки на нас чекають?
Адріан складав речі. Вони з батьком домовилися, що свята хлопець проведе в Польщі, хоча він радо залишився б тут. Йому не хотілося їхати до Варшави. По-перше, батько на нього образився, вони майже не розмовляли. По-друге, там він міг когось зустріти, хто не схвалив би його поведінку. По-третє, і це головне, — у Варшаві була Лінка. Невже йому доведеться її провідати, щоб вона не вважала його бидлом? Коли він був у Лондоні, усе здавалося набагато простішим. Адріан займався собою й навчанням, яке йому подобалося. Здавалося, що Польща — це якась інша планета, яку він покинув на космічному кораблі, щоб ніколи більше туди не повернутися. А тепер доведеться з усім цим позмагатися.
— Усе-таки ти мусиш підтримувати з нею якісь контакти, — порадила тітка, впихаючи йому до валізи пакунок, загорнений у папір з ялинками й сніжинками. — Я купила кілька дрібничок для дитини. Було б добре, якби ти її відвідав.
Адріан відчув, як у горлі йому росте куля. Від страху. Найкраще б він її взагалі не бачив. Але тітка мала рацію. Так годилося.
Лінка вийшла купити подарунки, хоча й не мала на те сили. Живіт робився дедалі більшим. Ніби лише сьомий місяць, та коли дівчина побачила своє відображення у вітрині, то подумала, що виглядає так, наче от-от народить. Зате вона вже вибрала ім’я. Пригадалося, як колись, на якогось Андрія, вони ворожили з дівчатами, і вона витягла аркушика з іменем Антоній. І те, скільки тепла й підтримки подарував їй пан Антоній. Що ж, нехай дівчата кажуть, що воно надто поширене. Може, краще вже таке, ніж якесь химерне. Антек — це звучить навіть гарно. Принаймні хлопчик не соромитиметься свого ймення, як ото вона. Мама й Адам теж уважали, що це чудова ідея.
Її аж пересмикнуло від думки, що доведеться йти до «Золотих Терас», там явно був натовп. Тож Лінка обрала універмаг «Центрум» і «Фоксаль». Зайде до кількох крамниць, усе купить. Гру для Кая, книжку Адамові, щось для мами… Для Наталії… Для Каськи… Зітхнула. Чому купувати подарунки так важко? Адже нам так хочеться обдаровувати близьких усім найкращим. Та коли треба вибрати якусь одну річ, а грошей бракує… Крім того, у цій шаленій передсвятковій гонитві, яка зачіпала всіх і кожного, без огляду на вік і статус, це ставало просто жахливим. Раптом вона збагнула, що вперше не доведеться вирішувати, що подарувати Адріанові. Уперше за скільки років? За три? І ось цього року вона йому нічого не купить. То й краще, однією проблемою менше, подумала Лінка. Дурні, дурні, дурні свята! Великдень точно кращий. Так, Великдень просто супер. Можна малювати писанки, прикрашати великодні пироги-мазурки, ніхто не переймається жодними подарунками. І якщо вже купувати ще щось — це буде якась дрібничка для пана Антонія та Стасі. «Скажу їм, як назву дитину. Забіжу перед святами, — вирішила Лінка. — Їм напевне буде приємно».
На щастя, скоро зимові канікули. Лінка усміхнулася. Здається, аж десять вільних днів! Вона трохи перепочине, збереться на силах. На неї чекав нелегкий січень, купа контрольних і заліків. І про фотографії треба подумати. Минулого року це виявилося простіше, бо пропонували конкретну тему, а цьогоріч її треба обрати самому. І принести фотографії до кінця березня, щоб не займатися ними перед самими випускними. Наразі Лінка не мала жодних ідей, тим більше, що її розум немов трохи заіржавів. Цей стан навіть мав якусь назву, але вона, звісно, забула, яку саме. Вагітна жінка стає осовілою, наче трохи недорозвиненою. Часто виникають проблеми з пам’яттю та логічним мисленням. Так, усе це вона помічала в себе! Добре, що випускні вже після пологів, бо Лінка побоювалася, що в такому стані вона точно може все завалити. От і тепер упродовж двох годин їй удалося купити лише один подарунок, до того ж, тому, що Кай, який більше не вірив у святого Миколая, добре знав, чого хоче. Лінка була втомленою й жодних ідей у неї не виникало. Найохочіше вона б довірила комусь вибір дарунків, а сама прилягла із книжкою. Так, здається, у третьому триместрі вагітності вона знову не має сил, так само, як у першому.
Азор останнім часом ходив ніби п’яний. Навіть мама, яка взагалі не звертала на нього уваги, запитала, чого це він без кінця всміхається. Та воно й не дивно. Він належав до тих, хто зазвичай виглядає похмурим і замисленим. І йому підходив такий імідж. Але тепер він не міг утриматися. Не лише без кінця шкірився як дурний до сиру, але й не помічав інших людей. От і тепер замалим не зіштовхнувся у дверях школи з Лінкою. Господи, ще мить — і він би збив
