Молоко з медом - Іоанна Ягелло
Гм, а яка вірогідність, що вона взагалі складе цей іспит? Або що її життя зміниться на краще? Хтось мав би складати такі завдання!
«У Лінчиному житті невірогідне стало вірогідним, бо хоч вона й приймала таблетки, і навіть якщо й помилилася, то попри низьку вірогідність помилки, усе-таки завагітніла. Її хлопець начхав на неї і поїхав геть. Яка вірогідність, що він повернеться? А яка вірогідність того, що коли він і повернеться, вона ще цього хотітиме? А якщо ні, то наскільки вірогідно, що вона зможе когось зустріти, маючи дитину?»
«Мабуть, це якась від’ємна величина, — подумала Лінка. — Єдине, що може бути вірогідним, це те, що коли я зараз зосереджуся, то якось розв’яжу ці завдання». І вона зосередилася. І обирала відповіді дедалі впевненіше. Ну й нехай, може, вона й зіпсувала собі життя, але зараз зробить усе, щоб не завалити пробного іспиту з матьохи. Оце вже точно!
— Ну, і як? — поцікавився Оскар, коли вони вийшли.
— Господи, я почуваюся так, наче мене перекрутили через м’ясорубку.
— Ти все зробила?
— Знаєш, що? Я не певна, чи все зробила добре, але принаймні цього разу мені здається, що я бодай щось тямлю. Бо попереднього разу видавалося, що я таких завдань у житті не бачила!
— От і добре, — усміхнувся хлопець. — Маєш пройти. Пішли на пиво? Для тебе, звісно, безалкогольне.
— Звичайно, — вдячно погодилася Лінка. І вони пішли цілою компанією. Схоже, що попри всі їхні суперечки, випускний іспит їх якось згуртував.
Лінка отримала кілька листів від дівчат із «Solo Minns». Про те, що класно було б зробити Лаурі сюрприз, бо та от-от народить. Є така традиція для майбутніх матусь, «Baby Shower». Тобто мамська вечірка. Кожна з них щось купить, і Лаурі буде приємно.
Але вона не має ні про що здогадатися! Приходимо до «Ведмедика», ніби на звичайну зустріч. Зробимо «торт із памперсів» і таке інше. Лінка зраділа. Це вже наступної суботи!
— Мамо, — попрохала вона. — Можеш мені дати якісь гроші. Ми влаштовуємо таку вечірку… Для Лаури. «Baby Shower».
— А хто це Лаура?
І тоді Лінка їй про все розповіла. Про самотніх матусь. І мама сказала, що це суперкрута ідея.
— Боже, за моїх часів таке навіть уявити було важко… Розумієш, підтримка — це дуже важливо. Може, якби в мене були хороші подруги чи принаймні подружки… А я залишилася сама-самісінька.
— Чому? Хіба ти не мала подруг серед однокурсниць?
— Ні… Тобто, була одна, але вона… Не хочу про це говорити. Було та й загуло. А ти це гарно придумала!
І дала їй п’ятдесят злотих. На якісь пелюшки чи одежинку.
Кожна з дівчат купила пачку памперсів і ще якісь дрібнички. Лінка — чудові повзунки з котиками. Лаура чекала на донечку, тож повзунки вибрала рожеві. Дівчата прийшли заздалегідь і все приготували. Лаура так зворушилася!
— Дівчата, це так важливо для мене! Боже, стільки подарунків! Але не тільки в цьому справа, я відчуваю вашу підтримку. Нелегко залишитися з усім цим самій… — і в очах Лаури заблищали сльози.
— Не треба плакати, оце вже ні! — обійняла її Лінка. — Усе буде добре! А як ти, Лідіє?
— Норм, — відповіла та. — Живу в Сташека. Усе погане залишилося в минулому. Я більше не курю, прикинь? Ми разом чекаємо народження дитини. Я справді щаслива.
Оце так! Коли Лінка приходила до Лідії, до її занедбаного помешкання, де було аж сизо від тютюнового диму, то навіть не думала, що все складеться так добре. І все-таки…
— А ти? — поцікавилася Лідія. — Як той твій?
— Ніяк, — Лінка знизала плечима. — Мабуть, нічого із цього не вийде. Ага, а взагалі в мене буде хлопчик. Уже відомо. Але ще не напевне…
— І як ти його назвеш?
— Гадки не маю, — чесно відповіла Лінка.
— Найпопулярніші імена для хлопчиків… — читала Люцина, яка вже знайшла інформацію в Гуглі, —…Антек, Якуб, Ян, Шимон, Францішек… Антеків аж… Ого! Майже десять тисяч Антеків упродовж року.
— О ні. Ні, не хочу, щоб він мав таке поширене ім’я.
— Тут пишуть і про імена з так званої «золотої середини». Тобто їх не більше, ніж 1100. Себастіян, Кристіян, Олаф…
— Ні-ні, жодне з них. Справді не уявляю.
— А Кшись? — запитала Домініка. — Гарне ім’я!
— Цікаве. Поширене, але не настільки.
— А може, на честь дідуся чи прадідуся?
— Мого тата звали Збишек. Але мені не подобається.
— А ви чули, що зараз дітям часто дають імена, які мають назви меблів з «Ікеї»?
— Ти що? Тобто, як це?
— Наприклад, Мальм. Як комод.
— Hi-i-i-i!
— Я трохи цікавилася. І вирішила, що назву синочка чи доню, бо я досі не знаю, хто буде, якимсь давньопольським ім’ям. Як-от Богуслав. Або Богуся. Таке ім’я найближче до Бога.
— Ти дуже релігійна?
— Сама не знаю, мені просто подобається. І не соромно буде.
— Найбільший сором, це оті псевдо-англійські. Брайян чи Джесіка. Або Анджеліка.
— А я б хотіла назвати Анджелою, — озвалася Лідія. — Для мене це просто «янгол».
— Ну, загалом так. Але трохи по-сільському.
— Дівчата, припиніть! Блін! Ми носимо дитину дев’ять місяців! Ригаємо, нам так важко, ще й пологи попереду. То, мабуть, можемо назвати дитину так, як нам до вподоби? Якщо хтось хоче Брайяна, то нехай собі називає!
— Звичайно! Не хвилюйся так, бо ще тут і народиш! — сказала Марися, глянувши на Лауру.
— То й нехай! У мене термін через три дні!
— Хтось буде з тобою?
— Ні. Виявилося, що ні, — і вона замовкла.
— Я можу, якщо ти не проти, — запропонувала Домініка. — Мені до пологів ще далеко. Тож…
Усі замовкли, усвідомивши, що це таки… словом, що це і є справжня підтримка.
Лінка написала до Наталії, хотіла з нею побалакати, але та не брала слухавку. Впродовж кількох годин. Де вона власне поділася? Лінка раптом захвилювалася. Вони вже давно не спілкувалися. Що ж, нічого не вдієш.
А Наталія тим часом прогулювалася. Не сама, з Азором. Власне, це дуже умовно можна було назвати прогулянкою. Після тих поцілунків вона собі місця не знаходила. Їй хотілося більшого. Він постійно до неї писав. Мов зачіпав. Як справи? Коли знову побачимося? На жаль, були вихідні, а у вихідні її мама сиділа вдома. Азор теж Наталію не запрошував до себе. Щось там казав, що в нього є молодша сестра, і що вона хворіє. Ну, так, застуджена дитина вдома… це точно не сприяє романтичним побаченням. Наталія відповіла, що радо пішла б на прогулянку, а тепер трохи жалкувала, бо погода виявилася не надто.
