Молоко з медом - Іоанна Ягелло

Коли він прийшов, вони якусь хвилину дивилися одне на одного. Тоді Наталія ретельно зачинила двері. Почали цілуватися. О третій приготували якісь макарони, а тоді вона виштовхала його, мама могла повернутися раніше, таке вже траплялося. Наталія сиділа на ліжку й усміхалася. То от, на що це схоже. На електричний розряд. На торт із безе. На прохолодну купіль у спеку. На підкорення вершини. На втому й перепочинок, втамування спраги й новий екстаз. Тіло поруч із тілом. Тепер вона вже розуміла, що таке кохання. Розсміялася. Раніше, з Марціном… Тоді їй здавалося, що вона закохалася, а вона ж нічогісінько не тямила! Анічого! Те, що вона щойно пережила, ні з чим не можна було порівняти. Саме про це йшлося в коханні. Про це мовилося у фільмах, які Наталія дивилася, у книжках, які читала. Справжня пристрасть. Найкраще, що може бути в житті. За це вона ладна була віддати все, геть усе, що мала.

Лінка написала, що хоче зустрітися. Сказати їй чи ні? Може, не варто? Мабуть, краще не казати.

— У вас вже були пробні іспити? — спитала Лінка від порога. — І як ти написала?

— Не знаю, — відповіла Наталія. — Здається, непогано, але не завжди вдавалося зосередитися.

І це була правда. Вона дійсно не могла зосередитися, бо думала про Азора. Наталія принесла кавник і налила напій у філіжанки, та коли додала молока, то побачила, що воно перетворилося на якісь дивні клапті.

— Блін, молоко зсілося. Піду приготую іншу каву. А ти? Як твої пробні?

— Оскар мені дуже допоміг з математикою. Сподіваюся, що я здам.

— Класний хлопець цей Оскар, правда?

— Ага. Добре, що він є. А ти… ти й досі думаєш про Азора? Тільки не кажи мені, що так. Чорт, ти взагалі якась… непритомна! — сказала Лінка, помітивши, як подруга бере кавник і, замість того, щоб піти на кухню, ставить його на кришку лептопа.

Ні, брехати Наталія не вміла. Це було зрозуміло.

— Дай собі спокій, благаю, — попрохала Лінка. — Він… Блін, ти ж мала посилено вчитися, хіба ні?

— Лінко, пам’ятаєш, як Адріан тебе зрадив у Лондоні? Знаєш, як мені тоді кортіло тобі сказати, щоб ти собі дала з ним спокій? Але ж я цього не зробила. Він тобі підклав свиню, а ти змогла йому пробачити. Закладуся, що якби він і зараз прибіг, підібгавши хвоста, ти б йому знову пробачила.

— Не знаю…

— Певне, що так! А що Азор тобі такого заподіяв? Глузував на твоєму блозі?

— Він покинув Зузу!

— І що ще? Це таке свинство, що ти його ненавидиш так сильно? Як на мене, то ні. Зрештою, побачимо. Я не ставлюся до нього упереджено. Поки що нам добре разом, — вона потягнулася, і Лінка зацікавлено глянула на подругу.

— Хочеш сказати, що…

— Так. Ну, куртка на ваті, не можу ж я закінчити ліцей цнотливицею! Це просто ганьба! Крім того, він мені подобається. До Марціна я ніколи такого не відчувала.

— От побачиш, це все погано скінчиться, — пророкувала Лінка.

— Усе погано скінчиться. Подивися на нас. Невже чиїсь стосунки добре закінчилися? Твої, мої, Касьчині? Аж ніяк. І що, не шукати нічого іншого через це? Аж ніяк! Треба шукати! Зрештою, усе життя погано закінчується, хіба ні?

Вона стояла, випрямившись мов струна, неначе виголошувала програму якоїсь партії. Лінка вибухнула сміхом.

— Гаразд, переконала. Але прошу тебе, не дозволяй морочити собі голову. Не дай йому командувати собою.

— Ой, це ще невідомо, хто ким командує, — таємниче усміхнулася Наталія.

Каська так захопилася малюванням, що й не помітила, як хтось увійшов до кімнати. Мати. Названа мама. Кася навчилася казати їй «мамо», але це давалося нелегко. Просто дівчина знала, що тій це приємно. А вона ж мусила докладати купу зусиль, щоб справити їм якомога більше приємності. Віддячити.

— Що ти робиш?

— Нічого особливого… — спочатку Каська силкувалася заховати малюнки під іншими паперами й удати, що вчить історію, але марно, малюнків була ціла купа. Ескізи фігур для занять з рисунку. І комікс, і пікчербук, який вона хотіла надіслати на конкурс.

— Що це?

— Та нічого, така собі… дурня, — відповіла Кася. — Я трохи відволіклася від навчання.

— Комікси?

— Так… такі, жартівливі.

Вона думала, що може, мама захоче переглянути, але ні. У цьому домі ніколи не цінували мистецтво.

— Я розумію, — сказала мати, — що ти не можеш без кінця вчитися. Справді розумію. Але ти ж знаєш, що твоє майбутнє залежить від того…

— Як я складу випускні, — закінчила Каська, а мати глянула на неї непривітно.

— Що, гадаєш, я тобі моралі читаю? Без кінця торочу одне й те саме? Я просто знаю, наскільки це важливо. Юриспруденція — це відповідний для тебе фах. Шляхетний. Престижна робота, гарна професія. Надійна.

Каська лише покивала головою, хоч ледве втрималася, щоб не розплакатися.

— Як ти склала пробні?

— Добре, досить добре.

— От і чудово. Вечеря за годину, — сказала мати й вийшла з кімнати.

Боже… Каська закрила обличчя руками. Вона й не підозрювала, що це буде так складно. Зітхнула, відклала малюнки й заходилася повторювати Середньовіччя.

Наступного разу до школи вагітних з Лінкою пішла мама. Щоправда, це не те, що чоловік чи хлопець, але краще, ніж опинитися зовсім самій.

— Непогано виглядає ця лікарня, — зауважила мама. — Мов якась приватна клініка.

— Вона після ремонту.

— Господи, бачила б ти, які колись були умови… — сказала мама, пильно роздивляючись стіни й буфет, де за склом стояли десерти з тапіокою, йогуртом і фруктами.

— Але ж Кай народився зовсім недавно?

— Та воно так, але… Хай там як, а тут просто круто. Може, тут і народжуватимеш?

— Тут?

— А чому б і ні? Пологовий можна самій обирати. І він не мусить бути близько від місця проживання. А якщо ти ходиш сюди до школи для вагітних, то принаймні трохи знаєш лікарню.

Сьогодні Лінка почувалася втомленою й сонною. Їй зовсім не хотілося виконувати вправи, але почувалася ніяково перед мамою, тож слухняно вигиналася на м’ячі. Потому акушерка розповіла про перший період пологів.

— Не забудьте взяти до родзалу якісь перекуски для породіллі, певна річ, воду, але може бути сік, кокосова вода, якийсь кисіль, фруктовий мус, батончики з мюслі…

— Що? — здивувалася Лінчина мама. — Не вірю. То тепер можна їсти й пити? Коли я народжувала тебе, мені нічого не дозволяли. Навіть води не давали. Із Каєм можна вже бути випити трохи води. Кілька ложок. Але щоб батончик?

— Правила змінюються, — відповіла акушерка, почувши мамині коментарі. — Колись уважали, що це небезпечно