Тарасові шляхи - Оксана Дмитрівна Іваненко

батько, мати, діти. Злиденна вечеря на столі і — книжка на столі. Читає по складах хлоп'я, та так гарно, так складно виводить:

- Україно, Україно,

Серце моє, ненько.

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько.

. . . . . . .

Червоною гадюкою

Несе Альта вісті,

Щоб летіли круки з поля

Ляшків-панків їсти.

Присунулися ближче подорожні.

- Ану, мале, ще почитай.

До пізньої ночі читав хлопець «Тарасову ніч», «Катерину» прочитав так, що аж сльози покотилися, а старша дочка за пічкою у хустку обличчя сховала, щоб не бачили, як плаче.

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

- Що воно за книга така? - спитав старий. — Скільки живу, такого не чув.

- «Кобзар» зветься, а написав Тарас Шевченко.

- Ану, візьми папірця, — мовив подорожній, — перепиши мені, хлопче, хоч трохи.

Вранці поїхали собі далі шляхом, додому, а за пазухою заховані були рядки з того дивного «Кобзаря», написані простими рідними словами, про недолю, про неволю, і шепотіли уста:

Високії ті могили, Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять.

І полинула чутка по всіх шляхах про дивного кобзаря. І чекали люди його пісень і говорили нишком про волю.

Оглавление ПЕРЕДМОВА ЧАСТИНА ПЕРША   ЧОРНИЙ ШЛЯХ   МАНДРІВКА ДО МОНАСТИРЯ   ПЕРШИЙ ДЯК   НА ПАНСЬКІЙ ГУЛЯНЦІ. ВЕСІЛЛЯ   СМЕРТЬ МАТЕРІ   МАЧУХА   СПАДЩИНА   ПО ДЯКАХ   ЧАБАН, МАЛЯР, КУХАР   «МІЙ ВЛАСНИЙ ХУДОЖНИК» ЧАСТИНА ДРУГА   У ВІЛЬНО, ГОРОДІ ПРЕСЛАВНІМ...   У ЦЕХОВОГО МАЙСТРА ЖИВОПИСНИХ ТА МАЛЯРНИХ СПРАВ   БІЛА НІЧ. СВЯТО   БІЛА НІЧ. ЗУСТРІЧ   ЗМОВА ДРУЗІВ   ВОДА КАМІНЬ ТОЧИТЬ   ДРУЗІ З ОЛІМПУ   ВІН ПОБАЧИВ ПУШКІНА   ЦІНА ПОРТРЕТА   «ЧАС ПРОВОДИЛИ КОНЦЕРТОМ І АКЦЮНОМ»   АКАДЕМІЯ!   КОБЗАР