Я обслуговував англійського короля - Богуміл Грабал

тому на волі я тішив себе надією, що одного дня вони приймуть мене до себе, я був навіть переконаний в тому, що як власник ресторації «У розколині» я їм рівня, бо ж вони й ручкалися зі мною, і говорили по-приятельськи, але то було тільки так, про око, бо кожна багата людина, маючи у звичці здобути приязнь метрдотеля, обов’язково попросить, аби той приніс ще один келих, і такий метрдотель разом з ним цокнеться і вип’є… але якщо б цей багатий чоловік зустрів метрдотеля на вулиці, то навіть не спинився б, не забалакав з ним, бо то є справа доброго тону мати на своєму боці метрдотеля, з таким метрдотелем або з власником готелю корисно бути в приязних стосунках, від нього залежить, яку страву тобі подадуть, в якому номері поселять, і потім завдяки тому цоканню келихами, чаркуванню за спільне здоров’я і перекиданню кількома люб’язними словами, метрдотель зобов’язаний зберігати стриману мовчазність… І тут я побачив, що ті мільйони виникають і виникали так завдяки тому, що пан Брандейс велів готувати картопляні галушки для всього персоналу, економив на дрібницях, ось і тут він перший побачив і зрозумів, як скористатися цими добротними рушниками і простирадлами, як зуміти пронести їх крізь браму у валізі і переправити додому, не те, щоб їх дуже потребував, але його мільйонерський дух не дозволив залишити без уваги нагоду, яка сама йде в руки, а може, він тренував свій мільйонерський дух, як йому задарма привласнити ці гарні речі з посагу майбутніх священиків. А я тоді доглядав голубів, бо в монастирі залишилось двісті пар поштових голубів. Начальник призначив мене чистити голубник, давати голубам воду і недоїдки… Щодня по обіді я їздив на кухню з візком за недоїдками… І ще ледве не забув сказати, що начальник так обжерся м’ясом, що затужив за картопляними пляцками і млинцями зі сливовим повидлом і тертим сиром, политими сметаною. А в мільйонера-кравця Барти якраз було побачення, і ось він запропонував начальникові, мовляв, його дружина з села, то нехай би пекла тут різні млинці як куховарка… так з’явилася тут перша жінка, а що ми всі теж переїли м’яса, то до в’язниці прийшли ще три дружини, три мільйонерки, і пані Бартова — головний фахівець з борошняних страв, а відтак, коли випустили мільйонерів, які довели, що в них австрійське і французьке підданство, то десять келій спорожніло, тоді мільйонери вирішили, що могли б ці камери винаймати для дружин, які раз на тиждень приїжджали б до них на побачення, бо це не гуманно в одруженої людини відбирати законну дружину. І так щотижня чергувалося по десять красивих жінок, і потім я навіть виявив, що це були не конче дружини, а жінки з колишніх барів, я сам упізнав двох клієнток, вже в літах, але все ще вродливих, красунь, які ходили в павільйон обстежень готелю «Париж» по четвергах, коли приходили біржовики… але я полюбив цих моїх голубів, двісті пар голубів, які були такі точні, що рівно о другій сиділи на гребені монастирської будівлі, звідки було добре видно кухню, з якої я виїжджав з візком, а на тому візку було два мішки з недоїдками і баняки з картоплею та рештками овочів і таке інше, а я, що обслуговував ефіопського імператора, годував голубів, яких ніхто годувати не хотів, така робота не для мільйонерських ручок, а я виїжджав капка в капку тоді, коли вибивало дві години, а якби не вибило, а було сонце, то акурат тоді, як сонячний дзиґар на стіні костелу показував другу, і щойно я виїжджав, як усі чотириста голубів спускалися з даху і летіли мені назустріч, така тінь летіла разом з ними з шурхотом пір’я і крил, мовби з мішка сипалася сіль або мука, і голуби сідали на візок, а ті, що там не поміщалися, сідали мені на плечі й літали в повітрі, і лопотіли крильми біля моїх вух, затуляли мені майже все світло, ніби я трапив усередину величезного шлейфу, який тягся й позаду мене, і переді мною, і я геть увесь був у тому шлейфі з розмаяних крил і восьмисот красивих, як чорниці, очей, і я волочив те все, тримаючи дишло обома руками, мільйонери, либонь, лускали зо сміху, коли бачили мене, усіяного голубами, заки я дотягав візок на подвір’ячко, де голуби накидалися на їжу і дзьобали доти, поки ті два мішки не порожніли, а баняки ставали, наче виметені, одного дня я запізнився, начальник дегустував італійську юшку з пармезаном, і я, чекаючи, поки звільниться баняк, почув, як бамкає другу, і ледве відбринів другий удар, як у відкрите вікно до кухні влетіли голуби, всі чотириста голубів, вони оточили всіх присутніх, вибили ложку в начальника табору інтернованих, я моментально вибіг, і за порогом голуби обсипали мене, подзьобували ніжними дзьобиками, я біг, закриваючи руками обличчя й голову, а коли спіткнувся і впав, вони літали наді мною й сідали на мене, я сів і побачив себе збоку, як голуби, оточивши мене, ластяться до мене, бо для них я Бог, що дарує життя, і я зазирнув у минуле, в своє життя, і побачив себе тепер, оточеного посланцями Божими, голубами й голубицями, наче якийсь святий, наче обранець небес, коли мільйонери сміялися з мене, я чув сміх і вигуки, і кепкування, за мене заступилося голубине посольство, і тепер я повірив, що неймовірне знову стало дійсністю, хай би в мене було й десять мільйонів і три готелі, але ця ласка і поцілунки дзьобиків голубів і голубок, це послане мені з небес, яким, напевно, в мені щось таки сподобалося, подібне я бачив на іконах на вівтарі і на картинах, що прикрашали хресну дорогу, якою ми ходили в свої камери. Але раніше я нічого не бачив, нічого не чув, я лише хотів бути тим, ким ніколи не міг стати, мільйонером, і хоча в мене було два мільйони, справжнім мільйонером я став тут, коли вперше побачив, що ці голуби — мої друзі, що вони провісники того, що на мене ще чекає, що тепер зі мною сталося те, що було з Саулом, коли він упав з коня і з’явився йому Бог[34]… а коли я розгорнув лопотіння восьмисот крил і вийшов з тріпочучого пір’я, наче з розгілля плакучої верби, і побіг, тягнучи візка з двома мішками недоїдків і баняками з рештками овочів, голуби знову сідали на мене, і в тій