Нічний черговий - Ірвін Шоу

— Сьогодні ми з моїм молодим другом були в Луврі,— лагідно промовив Фабіан, вказуючи на мене.— А вчора я розважався тим, що відвідав Же де Пом. Там зібрано картини імпресіоністів.

— Мені не треба розповідати, які в Парижі музеї, мосьє,— холодно зауважив Філіпп.

— Вибачте,— сказав Фабіан.— А скажіть, будь ласка, вам не подобається те, що виставлено в цих музеях?

— Не все,— неохоче відповів Філіпп.— Там є й непогані речі.

— Гола натура, зображення людей в обіймах одне одного, мадонни з великими персами, богині, що обіцяють простим смертним різні види плотських утіх, прекрасні молоді хлопчики, напівроздягнені принцеси... Хіба вам усе це не подобається?

— Я не розумію, мосьє, до чого ви ведете,— мовив Філіпп, проливаючи пиво собі на бороду.

— Я маю на увазі,— пояснив Фабіан, демонструючи взірець терпіння і доброзичливості,— що на всіх стадіях розвитку нашої цивілізації митці різними засобами зображали об'єкти сексуального потягу — священного і мирського, піднесеного і ницого, всі види фантазії в цьому напрямку. Учора, наприклад, я, певно, вдесяте радо вивчав велике полотно Мане «Сніданок на траві», де дві чарівні дами лежать голі на траві, а двоє їхніх супутників з утіхою дивляться на них і...

— Я знаю цю картину,— мовив Філіпп, позіхнувши.— Говоріть далі.

— Звичайно ж,— задоволено промовив Фабіан,— мосье Мане не мав наміру переконувати глядачів, що нічого не сталося до моменту, зображеного на картині, і що нічого не станеться після цього. Отже, я дістаю враження, що ця делікатна ситуація мені знайома, що за нею стоїть... Ви відчуваєте, до чого йдеться?

— Я вас розумію,— тепер Філіпп уже говорив похмуро,— а не тільки відчуваю, до чого йдеться.

— Можливо,— сказав Фабіан,— якби Мане мав більше часу, він змалював би й те, що відбувалося до даного моменту спокою і після нього. І, певно, це не дуже відрізнялося б від сцен, які ми побачили сьогодні ввечері. Можна погодитись, що Надін не такий видатний діяч мистецтва, як Мане, а мила маленька Прісцілла не така безкінечно приваблива, як ті дами на полотні, але в будь-якому разі фільм Надін має в основі ту саму ідею, що й творіння Мане...

— Браво!— вигукнула Надін.— Він, до речі, завжди вимагає від мене любощів на природі. Не заперечуй цього, Філіппе. Пам'ятаєш, останнє літо в Бретані?

— Я нічого не заперечую,— з нещасним виглядом сказав Філіпп.

— Секс, любощі чи як би ви це ще назвали,— голосно провадив Фабіан,— це не просто людська плоть. Завжди в цю тему вноситься елемент фантазії. Кожна епоха має своїх митців, які, завдяки своїй фантазії, поглиблюють, удосконалюють або просто роблять доступними ці поняття. Тож і Надін використовує свої скромні можливості. Пробач мені, люба...— Він нахилився і по-батьківському поплескав Надін по руці.— Надін намагається збагатити уяву своїх сучасників. І я вважаю, що в наш похмурий, безрадісний, з обмеженою фантазією вік її спроби треба вітати, а не критикувати.

— Майлз кого хочете заговорить,— озвалася Лілі.

— Цілком з вами згоден,— сказав я, згадавши, як одного разу Фабіан зміг умовити й мене. І раптом подумав, що, можливо, він юрист, якому заборонили працювати за фахом. І, без сумніву, на те були дуже серйозні причини.

— Коли-небудь, мосьє,— з гідністю промовив Філіпп,— я продовжу нашу дискусію рідною мовою. Англійська мене зв'язує.— Він підвівся.— Завтра мені рано вставати. Заплати по рахунку, Надін, і ходімо шукати таксі.

— Не турбуйся, Надін,— поквапився Фабіан, хоч Надін і не ворухнулася, щоб дістати гаманець.— Закуска за наш рахунок.— Я звернув увагу на займенник у множині.— Дякую тобі за чудовий вечір.

Ми всі встали, і Надін розцілувала Фабіана в обидві щоки. А мені тільки потиснула руку. Я був трохи розчарований. Незважаючи ні на що, фільм усе-таки вплинув на мене. Дотик її вуст мене б підбадьорив. Цікаво, як міг молодий марокканець, що був її партнером принаймні у двох любосних сценах, спокійно стояти збоку і спостерігати, як вона йде геть з іншим чоловіком. «На те вони й актори,— подумав я.— Певно, для них це різні речі».

— Ви живете десь неподалік? — спитав Фабіан у міс Дін.

— Так, зовсім близько.

— Може, провести вас додому?..

— Дякую, не треба. Я не йду додому,— відповіла Прісцілла.— В мене побачення з нареченим.— Вона подала мені руку, і я потиснув її.— До побачення, зустрінемось у церкві,— сказала вона. Я відчув у своїй долоні згорнутий клаптик паперу і вперше поглянув їй прямо в очі. У куточку рота в неї лишилося трохи шоколаду, але її очі були глибокими синіми морями з навальними припливами, і в них ховалися незчисленні багатства.

— До зустрічі,— відповів я їй і затиснув у руці папірець. Вона пішла.

Надворі була лагідна зимова паризька ніч. Попрощавшися з Прісціллою, марокканцем і кінооператором, я сунув руку в кишеню, де лежав згорнутий папірець. Я розгорнув його і при світлі вуличного ліхтаря розгледів написаний на ньому номер телефону. Поклавши папірець назад у кишеню, я пішов наздогнати Фабіана і Лілі.

— Ви раді, Дуг, що приїхали в Париж? — спитав Фабіан.

— Сьогодні видався непоганий день,— мовив я розважно.— І дуже повчальний.

— Це тільки початок,— пообіцяв Фабіан.— Попереду в нас багаті перспективи.

— Ви справді вірите у все те, про що так пишномовно розбалакували? — спитав я його.— Про Мане, Надін та інших?

Фабіан засміявся.

— На початку розмови, звичайно, не вірив,— признався він.— Це моя звичайна реакція на теревені французів про Расіна, Мольєра або Віктора Гюго. Але потім я щиро відчув, що, беручи участь у створенні цього фільму, стаю покровителем мистецтв. Ви, звичайно, теж,— квапливо додав він.

— Але ж ви не збираєтесь писати в титрах своє ім'я... наші імена? — стурбовано запитав я.

— Ні,— майже з жалем відповів Фабіан.— Це було б занадто. Але нам треба придумати для нашої компанії якусь назву. Лілі, в тебе є ідеї? Ти завжди була дотепною дівчинкою.

— Фірма «Глибше»,— не забарилася з відповіддю Лілі.

— Люба, не будь вульгарною,— поважно сказав Фабіан.— Не забувай, ми сподіваємося, що «Таймс» дасть рецензію на наш фільм. Завтра вранці треба буде добре подумати. До речі, Дугласе, ви повинні добре виспатися. Ми встанемо о п'ятій. Нам треба виїхати в Шантійї на тренування.

— Яке ще тренування?

Я не мав ні найменшого уявлення, де те Шантійї. Спершу я