Нічний черговий - Ірвін Шоу

Не вдаючись у глибший і детальніший аналіз усіх особливостей пікарескного роману, ми називаємо тут лише ті, які безумовно можемо знайти в «Нічному черговому» Ірвіна Шоу. Взяти хоч би Дугласа Граймса, досить пасивного, доброчесного героя, якого примхи долі жбурляють з однієї загадкової, небезпечної чи пікантної ситуації в іншу, або Фабіана Майлза, що вирізняється розумом, спритністю, діловитістю, готовністю ризикувати.

Зберігши з волі автора до тридцяти років усі чесноти, якими американська література традиційно наділяла простого юнака провінціала, вихованого в пуританській родині, герой роману Дуглас живе скромно, навіть не п'є й не курить. Та несподівана втрата можливості літати вибиває його зі звичної колії, і він впадає в розпач, в якийсь духовний анабіоз, в якому перебуває до того незвичайного моменту, коли його, нічного чергового, обов'язок кличе на шостий поверх готелю, де лежить труп одного з постояльців. З цього моменту Дугласове життя докорінно змінюється. Відбувається все це дуже просто, але за цією простотою приховується один з ключів до розуміння глибшого сенсу одіссеї героя. Оглядаючи в номері речі померлого, Дуглас навіть не торкнувся тих грошей, що лежали в гаманці старого. Тут автоматично спрацювала пуританська чесність американського молодика. Але коли виявилося, що у футлярі, який належав небіжчикові, лежить ще сто тисяч доларів, він спокійнісінько вкрав їх — так само автоматично спрацював інший рефлекс — безмежної пошани до великих грошей, на якій грунтується «американська мрія».

Гроші, жадоба до них керують діями обох героїв. При цьому обидва зовсім не якісь особливі негідники, навпаки, вони навіть кращі за інших, здатні й на порядні вчинки, які, на думку Дугласа, в сучасному світі виглядають як героїзм. У світі великих мерзотників і страшної підлості обидва герої із своїм дрібним шахрайством здаються невинними жартівниками, симпатичними пустунами.

Дуглас — не лише головний герой, а й оповідач, і ми бачимо світ, що змальовується в романі, його очима. Герой не приховує своєї досить низької культури, того, що його мало обходять проблеми політики, економіки, мистецтва. Але в нього вистачає здорового глузду тверезо оцінювати все те, що відбувається довкола нього. Як цілком нормальній людині, йому, наприклад, гидко дивитися порнофільм, але як «діловий американець» він не спиняється перед фінансуванням аморальної стрічки.

Герой «Нічного чергового» аж ніяк не бунтівник, навпаки, — він типовий конформіст, легко піддається негативним впливам і заради власних вигод іде на сумні компроміси, зокрема, на співробітництво з елегантним пройдисвітом Фабіаном, який увесь час балансує на грані порушення карного кодексу. Але попри всю свою аморальність (слово, якого так не любить Фабіан) Дуг ще не зіпсований остаточно й він не може не бачити загнивання різних сфер буржуазного суспільства — від чиновницького Вашінгтона з його корупцією, донощиками й цинічними хижаками, до товариства американських туристів, які запруджують Швейцарію, Францію, Італію, перетворюючи ці країни на, сказати б, власні готелі, бари чи будинки розпусти.

Другим ключем до розуміння критичного й гіркого сенсу роману, що приховується за його пістрявістю, є загибель Фабіана. Колись цей учасник, навіть герой повітряних боїв, другої світової війни потрапив у фашистський полон, зазнав катувань і навіки «зрікся гуманізму», вирішивши решту життя бути егоїстом, жити задля власних утіх. Цей принцип веде до сибаритського, хоч і трохи ризикованого способу життя гравця й завсідника розкішних готелів і ресторанів. Тоді ж, коли Майлз єдиний раз порушує встановлені для себе правила гри й стає на захист не власних грошей, а чужої гідності, він гине. Бо жити в «сучасному світі, де порядні вчинки виглядають, як героїзм», небезпечно для людини чесної і порядної. Саме так можна зрозуміти авторську ідею, покладену в основу сцени, коли Фабіан голіруч кидається на озброєних молодих бандитів. І гіркою до цинізму іронією сповнена та обставина, що в цю хвилину благородства й людяності він захищає «гідність» п'яної порнозірки Прісцілли — дитини доби моральної «вседозволеності».

В романі влада грошей у капіталістичному світі втілена у багатьох яскравих образах-символах, символічних ситуаціях. Згадаймо хоча б, як Дуглас, ставши власником ста тисяч доларів, перестає заїкатися, а зоставшись без грошей, знову стає заїкуватим. Або його бідного нещасного старшого брата, що поступово втрачає зір, свариться з дружиною, скаржиться на свою безсилість. Розбагатівши, він молодшає, як від «живої води», і стає привабливим для молодої красуні-нареченої.

Дуже сумнівно звучить щаслива для головного героя кінцівка роману. Родинне життя Дугласа з надто енергійною амазонкою Евелін в очах героя-оповідача — ідилія. Та штучність, умовність цього «хеппі-енду» підкреслена майже казковою скоромовкою, якою автор його викладає. Або краще сказати, не казковою, а саме пікарескною, бо для класичної «чистої» в жанровому відношенні пікарески щасливий кінець — нормативний.

На сторінках роману нам зустрічалося безліч постатей і прикмет сучасності— від всюдисущих агентів ЦРУ і учасників уотергейтської справи до французьких маоїстів, італійських екстремістів та ідеологів порномистецтва. Автор із злою іронією змальовує типових вашінгтонських вищих урядовців, кар'єристів і боягузів, тупих расистів, що засідають на сенатських лавах, товариських джентльменів, які сьогоднішнього вечора грають у покер в добірній компанії, а вже наступного дня подають начальству донос на своїх співрозмовників і партнерів; чарівних аристократичних красунь, які проводять ніч з будь-яким пройдисвітом, якщо у нього є гроші, навіть не спитавши його імені; добре відгодованих американських дівчат з чистими очима, які приїздять на долари багатих батьків вчитися до старенької Європи і розважаються або підробляють брудною розпустою «лише у вільний від занять час» і т. д., і т. п., Сукупність усіх цих образів створює справжню сатиричну сутність цього легко, жваво написаного роману, в якому відчувається вправна рука вмілого й досвідченого, хоч і цілком традиційного прозаїка.

Слід зазначити, що в цьому творі, як митець буржуазний, Ірвін Шоу, подекуди критикує суспільство поверхово, не заглиблюючись в соціальний аналіз. Пригодам героїв відводиться забагато уваги. Сатиричні акцепти іноді приглушені, а пародіювання тем, образів, прийомів із творів попередників і сучасників не завжди влучає в ціль. Але загальне звучання цієї трагікомічної пікарески надає їй значення соціально-критичного твору про сьогодення буржуазного суспільства, його бездуховність, егоїзм і жорстокість.

Кіра ШАХОВА

Примітки

1

Чотирнадцятого (франц.).

2

Будь, ласка (італ.).

3

Прошу? (Італ.).

4

Ще одне віскі з содовою (італ.).

5

Так, синьйоро... Дуже дякую (італ.).

6

Вас просять до телефону, синьйоро (італ.).

7

Нарешті (італ.).

8