💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Приворотне зілля - Брати Капранови

Приворотне зілля - Брати Капранови

Читаємо онлайн Приворотне зілля - Брати Капранови
і це, зважте, за старої ідеологічної системи.

Дійшовши таких висновків, Микола Пилипович припинив нишпорити в хазяйчиних речах і вирішив зараз-таки брати парторга за роги. Просто в лоба: «За що ви хотіли убити Петра?» Саме «хотіли убити», щоб страшніше стало. А може, краще не так? Микола Пилипович і справді був досвідченим працівником, тому ніколи не зупинявся на одному варіанті.

- Петро, без меня тут присмотри за хазяйкой.

- А що? - Петро не відривав очей від подвір’я.

- Та єсть тут одна версія. Прийду - розкажу. Ти з нєйо очей не спускай.

Він і не підозрював, що того вечора лейтенант виконає його розпорядження на всі сто і навіть більше.

Кинувши поглядом на непорушну фігуру підлеглого, що продовжував спостерігати біля вікна, майор помітив, що з-під лейтенантової подушки на ліжку визирає ремінець кобури. Тут іще одна ідея стрельнула в голову, і, повагавшися трохи, Микола Пилипович, нишком витяг Петрову зброю, а порожню кобуру акуратно повернув на місце. Господар навіть вухом не повів. Работнічек!

Перевіривши перед дзеркалом, чи не виглядаює з кишені пістолет, Микола Пилипович поправив зачіску і рушив до воріт у супроводі двох поглядів - лейтенантового з-за вікна та повного білого Місяця, що сходив з-за обрію.

Над землею розкривала свої крила купальська ніч.

За ці кілька днів колеги вивчили село, наче власну долоню, тому дорога до парторгової хати пройшла непоміченою. Майор повністю поринув у думки, раз за разом прокручуючи у голові сценарій майбутньої розмови. Бо ж робота з людьми - це найважча ділянка, що б там не казали.

Світло у парторговій хаті не світилося. Микола Пилипович сунувся у двір, але був люто оббреханий величезним собацюрою, і не ризикнув просуватися далі. Хазяї явно десь завіялися. Покричавши задля годиться, майор трохи розгубився, бо не любив, коли дрібні проблеми заважають втіленню великих планів. Проте, на щастя, із сусідньої хати визирнув господар, вочевидь потривожений собачим гавканням.

- Добрий вечер. А де хазяін, не знаєте? - намагаючись перекрити собаку, прокричав майор.

- Де-де… - знизав плечима сусіда. - Та біля контори ж. Де йому ще бути.

Причому, помітьте, не «у конторі», а «біля». Сказавши таку таємничу фразу, він чомусь подивився на місяць і перехрестився.

- Спасибі! - прокричав майор і чимдуж почимчикував вздовж паркану, адже контора знаходилася як раз за парторговою хатою на площі.

Він не став замислюватись над дивною поведінкою парторгового сусіди, тому що ключ до цієї поведінки та й до інших загадок був уже зовсім поруч.

Точно, так і є. На лаві під бетонним пам’ятником, що прикрашав колгоспну площу, бовваніла невелика худорлява фігура. Патрорг сидів скуцьорбившись, не зводячи очей з бетонної жінки на постаменті, а в руці його зблискувала у місячному світлі пляшка.

Тут явно щось відбувалося. Проте алкоголь ніколи не був перешкодою для вербування. Повільно підійшовши до лави, майор підтягнув штани на колінах і сів. Парторг мовчки, не обертаючи голови, простягнув невеличкий гранчак та сулію. Микола Пилипович прийняв, знов-таки не озиваючись, налив собі грамів сто й одним духом випив, а тоді налив ще для парторга. Судячи з усього, той уже взяв на груди пару порцій.

Завершивши таку нескладну процедуру і поставивши сулію на землю, майор лагідно, по-батьківському обійняв парторга за плечі:

- Що ж ти, падла, не сказал, що вона дочка діда Юхима?

Петро прокинувся серед ночі так, неначе хтось під бік штовхнув. В кімнаті стояла тиша. На ліжку поруч порожньо. Рівно, по-солдатському натягнута ковдра свідчила, що старший товариш іще не повертався. Він сьогодні обіцяв розставити крапки над «і», а справа ця невдячна. Петро взагалі останнім часом втратив оптимізм щодо належного виконання завдання. Все було тут неправильно, не так, та воно й не дивно - у них же нема чіткої структури, організації. Як ти їх викриєш? Дилетанти, одне слово. Дилетантів взагалі дуже важко передбачити, у цьому вся складність.

Через шибки до кімнати зазирав великий повний місяць, що, напевне, і був причиною такого невчасного Петрового пробудження. Хлопець тоскно подивився у кругле всевидюще око, що висіло на небі. У душі відбувалося щось незрозуміле, і лейтенант, добре подумавши, відніс це на рахунок надто жирної вечері. Тут усе було неправильно, навіть їжа, тому, вирішив хлопець, треба просто попити водички і неспокій як рукою зніме.

Полежавши ще трохи, він відкинув ковдру й у самих трусах пішов до дверей. З-під стулки пробивалося світло. Певно, залишили ввімкненим, щоб майор не заблукав у пітьмі. Хлопець обережно взявся за ручку, потягнув на себе і наступної миті остовпів.

У сусідній кімнаті біля печі неквапливо й охайно роздягалась хазяйка, Тетяна, чи тітка Тетяна, як звав її Петро. Жінка, не підозрюючи, що за нею підглядають два уважних чоловічих ока, повільно зняла спідницю. Петро затамував подих. Ідучи з хати, майор наказав очей не зводити з хазяйки, і можна сказати, що лейтенант точно дотримувався інструкції.

Хазяйка лишилася у самій коротенькій сорочці з мереживом, що так контрастувала з по-сільському пов’язаною хустиною на голові, а потім, знявши хустину, сіла на стілець і заходилась розплітати коси, допомагаючи собі великим темним гребінцем. Вона сиділа обличчям до дверей, і, коли нахилялась, щоб покласти шпильку, хлопець ковтав швидку слину. В прорізі сорочки з’являвся білий пишний бюст хазяйки, даючи зрозуміти, що його ніщо не стримує, крім непевної тонкої тканини та мережива. Шпильок було чимало, і Петро закляк біля дверей, схований одвірком. Тетяна, чи тітка Тетяна, і справді була не стара, принаймні те, що можна було розгледіти, давало підстави для таких думок. Стрункі, незважаючи на повноту, ноги, плечі круглі та м’які, гладенька лебедина шия і все інше, що ховала під собою сорочка, не дозволяли просто так покинути пункт спостереження.

Але врешті шпильки скінчилися, і деякий час хазяйка сиділа, розчісуючи своє довге розкішне волосся. Петро мовчав, як зачарований. Та за мить Тетяна, вочевидь скінчивши справи з зачіскою, підвелася і, посунувши стілець до печі, стала на нього одним кроком, легко - не кожна молода так стане. Обернувшись спиною до квартиранта, хазяйка тепер намагалась дістати щось з печі, тягнулась туди всім тілом, демонструючи стрункість своєї фігури, а потім звелась навшпиньки. Сорочка задерлася, мереживо гойднулося і… - чи то здалося збудженому спостерігачеві, але під сорочкою в хазяйки геть нічого не було вдягнуто.

Щось грюкнуло на печі - мабуть, жінка знайшла що шукала. Рипнув стілець, і Тетяна спустилася на землю, з невеличким глечиком у руках, простим, навіть не полив’яним. Поставивши свою здобич на припічок, вона видобула звідкись паличку та

Відгуки про книгу Приворотне зілля - Брати Капранови (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: