Делілло Дон. Зеро К - Дон Делілло

Він сказав: «Хто вони без своїх воєн? Ці події стали наполегливими роями, що стосуються, поширюються і вводять нас до радіусу дії всесвітньої монодрами, значно більшої за ту, якій ми коли-небудь були свідками».

Тепер Зара за ним спостерігала, а я спостерігав за нею. Вони чіплялися за поверхню, хіба ні, обидва? За землю в усіх її значеннях, третя планета від сонця, царина тлінного існування, кожне інше визначення — проміжне. Я не хотів забувати, що їй треба прізвище. Я їй винен прізвище. Хіба я тут не тому, щоб своїми фокусами й іграми зірвати танець трансцендентності?

— Люди на велосипедах, єдиний транспортний засіб громадянського населення в зоні військових дій, за винятком ходіння, накульгування чи повзання. Біг зарезервовано для протиборчих угруповань і для фотокореспондентів, які висвітлюють подію, як на попередніх світових війнах. Є палке бажання зійтися один на один, розколоти череп і викурити цигарку. Вибухи автівок у святих місцях. Запуски ракет сотнями. Родини, які живуть у смердючих підвалах, без світла, без опалення. Назовні чоловіки роздирають бронзову статую колишнього національного героя. Освячена дія, закорінена в пригадуванні, у повторному досвіді. Чоловіки в маскувальному одязі, забризканому брудом. Чоловіки в джипах, пошрамованих кулями. Бунтівники, добровольці, повстанці, сепаратисти, активісти, бойовики, дисиденти. І ті, хто повертаються додому до блідих спогадів і глибокої депресії. Людина в кімнаті, де смерть буде безсмертна.

Він знову став нечулий, безликий, тіло трохи хитається. Де його брат? І у яких стосунках цей чоловік із Зарою, хоча, можливо, вона Надя. У нього вдома дружина, я вже це встановив, брати одружені на сестрах. Я хотів почути жваву сутичку близнят у їхньому з'єднаному коментарі. Чи зниклий близнюк — тепер лискуче нанотіло під кригою в самотньому струку? Чи всі струки однакової висоти? А ось Надя, яка стоїть на іншому кінці столу. Вони розпаровані коханці чи геть чужі люди?

Стенмарк сказав: «Апокаліпсис невід'ємний від структури часу і довготривалих кліматичних і космічних зрушень. Але чи ми бачимо ознаки свавільного пекла? Чи рахуємо дні до того, як передові чи не надто передові нації почнуть розгортати найінфернальнішу зброю? Це ж неминуче? Усі таємні гніздування в різних частинах світу. Чи кібератаки зведуть нанівець заплановані напади? Чи досягнуть своїх цілей бомби та ракети? Чи ми тут у нашому підзем'ї в безпеці? І попри ті мегатонни, як струс відзначиться від континенту до континенту, вибух світовій свідомості? Як пост-Гіросима чи як пост-Наґасакі? Повернемося до старих розтрощених міст, до первісної руїни, яка в сто тисяч разів більш руйнівна, ніж раніше. Я думаю про мертвих, напівмертвих і важкопоранених, яких ностальгійно поклали до рикш, щоб витягнути столоченим краєвидом. Чи я загубився в імлистому спогаді кадрів зі старого фільму?»

Я крадькома поглянув на голомозу жінку на тому боці столу, яка сиділа поруч із Россом. На її обличчі — передчуття і майже радість. Нема значення, що промовець мав сказати. Вона палко хотіла вислизнути з цього життя в позачасовий упокій, облишивши всі хиткі ускладнення тіла, розуму й особистих обставин.

Стенмарк, здавалося, закінчив. Руки склав на ребрах, голову схилив. У цій молитовній позі він щось сказав до колеги. Він говорив мовою місцевих, унікальною системою «Конвергенції», набором голосових звуків і жестів, які змушували мене подумати про дельфінів, що спілкуються у відкритому океані. Вона відповіла тривалою реплікою, яка включала погойдування головою, комічне, імовірно, за інших обставин, але не тут, не з Надіним поводженням і гойданням.

Її акцент зник у невиразному булькотінні, хоч би що вона цим не висловлювала. Вона залишила своє місце і пішла вздовж столу, кладучи руку почергово на голову кожного з вісників.

— Час багаторазовий, час одночасний. Мить стається, сталась, станеться,— сказала вона.— Мова, яку ми тут розробили, допоможе вам зрозуміти ці поняття, тим, хто ввійде до капсул. Ви будете новонароджені, і з часом мова прищеплюватиметься.

Вона обійшла кут столу й обернулася до іншого краю столу.

— Знаки, символи, жести та правила. Назва мови буде доступна тільки тим, хто нею говоритиме.

Вона поклала руку на батькову голову — на батька чи його виображення, голий образок, на який він невдовзі перетвориться, істоту в сплячці в капсулі, що чекає на кібервоскресіння.

Її акцент тепер погрубшав, можливо тому, що я так хотів.

— Технологія стала силою природи. Ми не можемо її контролювати. Вона по всій планеті, і ніде від неї не сховаєшся. Хіба що тут, звичайно, у цій дієвій замкнутій групі, де ми дихаємо безпечним повітрям і живемо поза діапазоном бойових інстинктів, і розпач крові нам лише нещодавно в подробицях пояснили на багатьох рівнях.

Стенмарк пішов до дверей.

— Не зважайте на настанову мужності,— сказав він нам.— Вона вас лише вб'є.

Потім він пішов. Куди, що далі. Надя подивилася вгору й убік у куток кімнати. Тепер вона підняла руки, обрамивши обличчя, і говорила мовою «Конвергенції». У неї була певна снага присутності. Але що вона казала і до кого? Вона — одинична фігура, самозамкнута, сорочка з високим коміром, допасовані штани. Я думав про жінок в інших місцях, вулиці й бульвари у великих містах, подмух вітру, жіноча спідниця здіймається у вітерці, те, як вітер обтискає спідницю, надаючи форму ногам, заглиблюючи спідницю між ніг, відкриваючи коліна і стегна. Це були батькові думки чи мої? Спідниця б'ється об ноги, вітер такий поривчастий, що жінка повертається боком, відвертаючись від його сили, спідниця пританцьовує, складаючись між стегнами.

Вона — Надя Грабал. Так її звали.

— 8 —

У кріслі у своїй кімнаті я чекав, що хтось прийде і кудись мене відведе.

Я думав про довільну гру кроки-кроки та слова-слова, яку ми переживали отам нагорі, отам назовні, гуляючи й говорячи під відкритим небом, утираючи лосьйон для засмаги, вагітніючи й бачачи, як старієш, у ванному дзеркалі, поряд із туалетом, де ми випорожнюємося, і душем, де очищуємося.

А тепер ось я, у місці проживання, контрольованому середовищі, де дні й ночі взаємозамінні, мешканці якого говорять окультною мовою, і де мене змушують носити браслет, у якому міститься диск, що повідомляє про моє місцезнаходження тим, хто дивиться і слухає.

За винятком того, що я не носив браслет, так? Ці відвідини були інші. Чергування біля смертника. Сину дозволили супроводжувати