Сестра моєї самотності - Галина Тимофіївна Тарасюк

Телевізор став єдиним вашим зв’язком із перевернутим догори дном світом. Світом, який на очах змінювався разом з ідеями та ідеалами, моральними цінностями, духовними пріоритетами. Світ, в якому для вас не було місця… не було місця ні вашим із Станіславом дисертаціям, ані твоїм книжкам… о, Олександро! Так дорого оплаченим, майже оплаканим твоїм книгам…

Здавалося, Станіслав вибухнув цим словом, як кострище вогнем, щойно переступивши поріг. І ти злякалася невже почалось?! Але Станіслав, згадавши про твою хворобу, стишив гнів, заспокоїв: ні, ніхто нікого не смалить на вогнищах, просто… просто хтось із «колишніх соратників», охоплених жахом перед майбутнім, зустрівши його на вулиці, розповів, нібито «повсталі маси» не тільки валять і розбивають радянські пам’ятники на площах, а й по бібліотеках нищать книжки радянських письменників. Правда, тишком-нишком, під виглядом переобліку списують твори ще вчора обожнюватих класиків і мішками виносять книжки на смітники або здають в макулатуру.

Ти, звісно, не повірила. Та все ж задзвонила Хавроні, а та у відповідь:

— Ги-ги-ги, боїшся, щоб твоїми «Загравами» народ не почав розпалювати «пічки-буржуйки», рятуючись від енергетичної кризи, або використовувати «за призначенням» із доцільнішою метою… ги-ги-ги… в укромних мєстах? Ги-ги-ги…

Хівря знала, чим вколоти! Достеменно сама мріяла побачити твій роман прихромленим цвяхом до стіни у громадському туалеті! Змія підколодна! Забула, що, якби «на зорі незалежності» ти не порадила їй по секрету негайно забирати з ощадних книжок гроші, то полетіли б тисячі її папи-генерала за вітром свободи разом із вкладами простих радянських громадян! А так он квартиру дочці купила, книжку бездарних своїх нарисів видала — «Під сонцем свободи»… Тьху! Ще одна «дисидентка»! Ще одна репресована! Щойно виповзла із запілля — з-під шинелі татуся-генерала! Хоч вже канонізуй, боркиню незламну! Просто-таки Алла Горська!

О, як тобі хотілося висповідати Хаврону, сказати їй усю правду, але… ще не пора. Ще не прийшла твоя пора, о, Олександро… Але прийде. Обов'язково. І ти їм, цим «підпільним Хіврям», цим відьмам комсомольським, ще влаштуєш інквізицію! Аутода-фе! Ото будуть горіти! Синім полум'ям! Просто на площах! На очах рідного народу! А чо' ж? Хай люди знають: ху із ху!.. Але ти це зробиш красиво… І вони дуже здивуються, почувши, що Олександра Рибенко-Ясінська ще не вмерла! І дух її ще живий!

— Чому ми так повільно їдемо! Ти можеш їхати швидше? Мені завтра конче треба вирішити одну нагальну справу…

Станіслав стенає плечима і робить вигляд, що готовий хоч на крилах летіти, щоб я тільки відчепилася, дала йому спокій.

Але я не відчіплююсь. Мені не дає спокою нова ідея-фікс: я мушу перевидати роман «Криваві заграви»! Негайно!

За будь-яку ціну! Тому — швидше, швидше додому! Зачинитися у своїй спальні-келії, перечитати роман, і — рятувати, рятувати!..

За переживаннями не помітила, як в’їхали у двір. Не чекаючи допомоги від Станіслава, виповзла з машини, заспішила до хати. А потім жадібно читала — під сердитий брязкіт посуду, який вчинив на кухні голодний Станіслав, з болем переконуючись у правоті своєї підозри: цілі розділи, колись переписані отою товстою редакторкою, тим дрейфуючим по спілчанському фойє айсбергом, нині сприймалися як одверта, нахабна брехня про революційні події 1917–1918 років з позицій комуністичної ідеології.

Розповідь у романі про початок Жовтневої революції в Києві починається з легендарного більшовицького аероплана, що піднявшись над Печерськом, подав сигнал до повстання на «Арсеналі» 29 жовтня, або ж 11 листопада за новим стилем, на чотири дні пізніше Петроградського. «Війська тимчасового уряду збираються на вулиці Банковій, Олександрійській, в Маріїнському парку… Націоналістична Центральна Рада стягує свої полки і курені на вулицю Володимирську. Більшовицький ревком переходить на завод „Арсенал“. У ніч на понеділок до „Арсеналу“ пробираються червоноармійці, до них приєднуються робітники, а також дві сотні українського Богданівського полку… Під вечір більшовики-повстанці переходять у наступ»…

Отакий оптимістичний опис революції 1917-го у спогадах більшовиків… Однак у рукописному варіанті роману Лора, посилаючись на архіви і розповіді ще живих учасників і очевидців, намагалася відтворити події з точки зору усіх причетних до них сил. І тільки тому, що на рукописі стояло моє ім’я, авторові не пришили «націоналізм» і не «зарізали» роман, а наказали разом з редактором виправити помилки.

Так, змусили. Та все-таки, перестрахувальниця нещасна, навіщо дозволила цій нездарі редакторці псувати прекрасний Лорин стиль, перекручувати геніальні думки, святі її пророцтва?! О, Олександро, ти ж знала, що Лора… попри все… геніальна… Так, і з цим треба змиритися. І визнати, що вона ніби… бачила на десятиліття вперед, а може, й на століття. Судячи з ваших безкінечних одвертих розмов, передбачала, що з нами буде, передбачала падіння імперії, і вибух національної самосвідомості, і великий блуд, і розчарування, і — по муках усіх — нову Україну… Хоча… де та ще нова Україна? І, по всьому видно, не скоро буде…

Та все ж: чого ж мені було боятися правди? Адже богині падають з Олімпу не в кострища священної інквізиції, а в гріховні обійми смертних. Принаймні, так тоді велося серед партійних небожителів… Якби не злякалася, не злукавила… о! була би сьогодні серед пророків, серед провідників нації! Орден Героя України дали б!

О, Олександро! Вгамуйся! Отямся, загнуздай своє хворобливе честолюбство! Хіба тобі мало пригод? Чи осліпла і не бачиш, як безслідно щезають зі сцени одні герої і з’являються інші? Ти ліпше подумай, як врятувати роман: бо спишуть, спишуть його, і бібліотечна прибиральниця причепить твій труд, твій біль, муку твою на гвіздочку в туалеті. От тобі й пам'ятник «нерукотворний» і «народна тропа» до нього!

Здуріти можна! Хоч, здається, я таки божеволію! Здається, в мене галюцинації: чітко бачу свою книгу, свою працю, то прихромлену іржавим цвяхом до брудної стіни смердючого громадського туалету, а то палаючою у багатті! О, як вона корчиться від болю! Ні, ні… тільки не це! Забирайте все: дачі, квартири, машини, розподільники, власних масажисток і особистих перукарок, заморське їдло — все! Але книжки —