Веди свій плуг понад кістками мертвих - Ольга Токарчук

Я захоплювалася ним, бо він казав, що мав саме стільки речей, скільки потрібно, аби будь-якої хвилини встигнути швиденько спакувати їх до двох валізок. Я вирішила навчитися цього від нього. Пообіцяла собі, щойно вийду, почну вправлятися. Рюкзак і лептон, цього має бути достатньо кожній Людині. Таким чином Алі опинявся вдома, куди б не закинула його доля.

Цей непосидющий лікар нагадав мені, що не варто занадто затримуватися на одному місці, тож із цим своїм будинком я вочевидь перегнула. Від мого смаглявого лікаря я отримала джелабію — білу сорочку до кісточок з довгими рукавами, що застібалася під шиєю. Алі сказав мені, що білий колір діє як дзеркало й відбиває сонячне проміння.

У середині серпня мій стан погіршився настільки, що мене перевезли до Вроцлава для обстеження, яким я не надто переймалася. Цілими днями я перебувала в напівсні й неспокійно марила про мій запашний горошок, про те, що слід було зайнятися вже шостим поколінням, інакше результати досліджень стануть неважливими й ми знову гадатимемо, наче не успадковуємо наш життєвий досвід, що все знання світу марне, що ми не в змозі нічого навчитися від історії. Ввижалося, наче я дзвоню до Дизя, але він не озивається, бо мої Дівчатка саме народили малих, і їх ціла купа на підлозі в сінях і на кухні. Це люди, абсолютно нова порода людей, народжених Тваринами. Вони ще сліпі, ще не прозріли. І ще здавалося, ніби я шукаю Дівчаток у великому місті, продовжуючи живити надію, і це такі дурні й такі болісні сподівання.

Одного разу мене у вроцлавській лікарні відвідала Письменниця, аби ввічливо втішити й делікатно повідомити, що продає свій будинок.

— Це вже не те місце, яке було раніше, — сказала вона, простягаючи мені налисники із грибами, гостинець від Агати.

Розповідала, що чує якусь вібрацію, боїться вночі, втратила апетит.

— Не можна жити в місці, де відбуваються такі речі. Крім цих страхітливих убивств вилазять дрібні шахрайства й ганебні вчинки. Виявляється, я жила серед потвор, — обурено сказала вона. — Ви тут єдина праведна людина.

— Я однаково хотіла відмовитися від догляду за будинками наступної зими, знаєте? — сказала я, знічена цим компліментом.

— Правильне рішення. Вам би до якихось теплих країв…

— …де немає Сонця, — додала я. — Ви знаєте якісь такі місця, крім ванної?

Вона вдала, наче не почула питання.

— Я вже дала оголошення до газети, що продаю будинок, — вона на мить задумалася. — Зрештою, тут занадто сильний вітер. Я не могла витримати цього постійного завивання. Неможливо зосередитися, коли тобі весь час щось шарудить біля вуха, свище й гуде. Ви помітили, скільки галасу створює листя на деревах? Особливо на тополях, це справді нестерпно. Починається в червні, триває до листопада. Жахіття.

Я ніколи про це не думала.

— Мене допитували, знаєте? — сказала вона, змінюючи тему.

Я анітрохи не здивувалася, бо допитували всіх. Ця справа стала для них пріоритетом. Яке жахливе слово.

— І що? Ви їм у чомусь допомогли?

— Знаєте, мені інколи здається, що ми живемо у світі, який самі собі уявляємо. Вирішуємо для себе, що добре, а що ні, креслимо карти значень… А потім усе життя змагаємося з тим, що самі собі понавигадували. Проблема полягає в тому, що в кожного власна версія, і тому людям так важко порозумітися.

У цьому була якась правда.

Коли вона вже прощалася, я понишпорила в моїх речах і простягнула їй козулячу ніжку. Вона розгорнула папір, і на обличчі вималювалася огида.

— Господи, що це таке? Пані Душейко, що це ви мені даєте?

— Будь ласка, візьміть її. Це такий собі Перст Божий. Вона геть висхла й не смердить.

— Що мені з нею робити? — пригнічено спитала вона.

— Використайте з добрими намірами.

Вона загорнула ніжку в папір, якусь мить повагалася в дверях, і потім пішла.

Я довго думала про те, що сказала Попеляста. Гадаю, до цього надається одна моя Теорія. Отож я вважаю, що людська психіка сформувалася, аби захистити нас від істинного стану речей. Щоб не дати нам роздивитися механізм. Психіка — це наша захисна система, дбає про те, щоб ми ніколи не змогли зрозуміти, що нас оточує. Вона займається переважно просіюванням інформації, хоча можливості нашого мозку величезні. Жити з усім цим знанням було б нестерпно. Тому що будь-яка найменша частинка світу складається зі страждання.

* * *

Отож я спершу вийшла з в’язниці. Потім вийшла з лікарні. Немає жодних сумнівів, що я боролася із впливом Сатурна. Одначе в серпні він змістився настільки, що перестав утворювати поганий аспект, тому решту літа ми провели, наче дружна родина. Я лежала в затемненій кімнаті, Матога прибирав і займався господарством, а Дизьо з Доброю Звісткою готували й купували продукти. Коли мені полегшало, ми знову поїхали до Чехії, до тієї незвичайної книгарні й відвідали Гонзу з його книжками. Двічі обідали з ним й організували собі невеличку блейківську конференцію, без євросоюзівської підтримки й дотацій.

Дизьо знайшов у Інтернеті короткий відеосюжет. Триває він хвилину, не більше. Великий Олень нападає на мисливця. Видно, як він, стоячи на двох ногах, передніми б’є Людину. Мисливець падає, проте Тварина не зупиняється й розлючено топче його, не даючи можливості уникнути копит. Людина намагається захистити голову й навколішках утекти від роз’юшеної Тварини, але Олень знову й знову атакує його.

Ця сцена позбавлена кінця, невідомо, що сталося потім і з мисливцем, і з Оленем.

Лежачи у своїй темній кімнаті, наприкінці літа, я весь час переглядала це відео.

15. Святий Губерт

І Рев, і Рик, і Шум, і Гам, і Шерех —

Це Хвилі, які б’ють об Неба Берег.

Моя Венера пошкоджена або у вигнанні, так кажуть про Планету, яка знаходиться не в тому знаку, у якому повинна бути. До всього в поганому аспекті до неї залишається Плутон, який керує моїм Асцендентом. Це спричинилося до того, що в мене, на мою думку, виник синдром Ледачої Венери. Саме так я назвала цю залежність. У цьому випадку маємо справу з Людиною, котра від долі отримала чимало, але практично не використала своїх можливостей. Така Людина розумна й тямовита, проте не докладає зусиль до навчання, використовуючи розум швидше для гри в карти чи розкладання пасьянсів. Тіло має гарне, але руйнує його, не дбаючи про себе, отруюючи поганими звичками, нехтуючи порадами лікарів і стоматологів.