Веди свій плуг понад кістками мертвих - Ольга Токарчук
— Хто такий Самурай? — запитав поліцейський.
— Друг, — відповіла я, бо так воно й було.
— Прізвище?
— Самурай Сузукі.
Він знітився, а другий посміхнувся у вуса.
— Скажіть нам, будь ласка, пані Душенько…
— Душейко, — виправила я.
— …Душейко. У вас є якісь підозри, хто міг мати причини, щоб заподіяти зло Голові?
Я здивувалася.
— Не читаєте моїх листів. А я ж там усе пояснила.
Вони перезирнулися.
— Ні, ми серйозно питаємо.
— А я серйозно й відповідаю. Я до вас писала. Зрештою, досі не отримала відповіді. Негарно не відповідати на листи. У статті 171, пункт 1, сказано, що допитуваному слід дати можливість вільно висловлюватися в межах визначеної справи, і лише потім можна задавати питання з метою доповнення, з’ясування або перевірки сказаного.
— Ви маєте рацію, — озвався перший.
— Це правда, що він був увесь обліплений Жуками? — спитала я.
— Ми не можемо відповісти на це запитання. Це таємниця слідства.
— А як він помер?
— Тут ми запитуємо, а не ви нас, — відказав перший, а другий додав:
— Свідки бачили, як ви розмовляли з Головою під час вечірки, стоячи на східцях.
— Справді, я казала, що заберу його додому, бо так просила його дружина. Але він, здається, не дуже міг зосередитися на тому, що я казала. Я подумала, що краще я просто зачекаю, доки бал не закінчиться, і він готуватиметься піти.
— Ви знали Коменданта?
— Певне, що так. Вам це добре відомо, — сказала я молодому. — Навіщо питати, якщо знаєте. Часу не шкода?
— А Ансельма Нутряка?
— То його звали Ансельм? Я б ніколи не подумала. Колись я зустріла його тут, на містку. Він був зі своєю подругою. Це давно було, років зо три тому. Ми трохи побалакали.
— Про що?
— Так, нічого особливого, уже не пригадую. З нами була його знайома, вона все підтвердить.
Я знала, що Поліція любить, аби все мало підтвердження.
— Це правда, що ви поводилися агресивно під час полювання тут неподалік?
— Я б сказала, що поводилася розгнівано, а не агресивно. Це велика різниця. Я висловлювала свій Гнів через те, що вбивають Тварин.
— Ви погрожували мисливцям?
— Іноді Гнів приносить на язик різні слова, але потім людина не дуже це пам’ятає.
— Є свідки, котрі твердять, що ви кричали, цитую, — тут він зазирнув до розкладених паперів: «Уб’ю вас, ви (нецензурне слово), вас спіткає кара за ці злочини. Сорому у вас немає, нічого не боїтеся. Я вам довбешки порозбиваю».
Він прочитав це байдуже, і мене це розсмішило.
— Чому ви посміхаєтеся? — ображеним тоном запитав другий.
— Бо мені здається кумедним, що я могла говорити такі речі. Я людина спокійна. Може, ваш свідок перебільшує?
— Ви не заперечуєте, що вас викликали на колегію через те, що ви перекинули й знищили амвон?
— Ні, я не збираюся заперечувати. Я сплатила штраф. У мене є на це відповідні документи.
— А на що немає документів? — запитав один з них, як йому здалося, підступно, але я відповіла мудро:
— Багато на що. І в моєму, і у вашому житті. Усього не передаси словами, і тим більше офіційними документами.
— Навіщо ви це зробили?
Я глянула на нього, наче він з місяця впав.
— Навіщо ви запитуєте про те, що й самі добре знаєте?
— Відповідайте на питання. Це повинно бути записане в протоколі.
Я вже цілком розслабилася.
— Ага. Ну що ж, скажу ще раз: щоб із них не стріляли по Тваринах.
— Звідки вам так добре відомі певні деталі злочину?
— Які?
— Наприклад ті, що стосувалися пана Голови. Звідки ви знали, що цей жук — то плоскотілка кровоколірна? Ви сказали про це Письменниці.
— О, я таке сказала? Це поширений тут жук.
— Тоді звідки? Від цього енто… того, що займається комахами й жив у вас навесні?
— Можливо. Та передусім з Гороскопів, я вже вам пояснювала. У Гороскопах є все. Будь-яка найменша деталь. Навіть те, як ви себе нині почуваєте, який ваш улюблений колір білизни. Треба лише вміти все це прочитати. У Голови були вкрай погані аспекти в третьому домі, а це дім невеликих Тварин. І Комах теж.
Поліцейські не втрималися й багатозначно перезирнулися, як на мене, це було нечемно. На роботі їх ніщо не повинно дивувати.
Я впевнено продовжувала, бо вже зрозуміла, що це двоє недотеп:
— Я багато років займаюся Астрологією й маю великий досвід. Усе з усім поєднується, усі ми перебуваємо в мережі різних залежностей. Вас би мали цього навчати в поліційних школах. Це солідна, давня традиція. Ще із часів Сведенборґа.
— Кого? — хором перепитали вони.
— Сведенборґа, шведа.
Я помітила, що один з них занотував собі це прізвище.
Отак вони розмовляли зі мною ще дві години, а по обіді оголосили мені наказ про затримання на сорок вісім годин і проведення обшуку в моєму помешканні. Я гарячково подумала, чи не покинула десь на видноті брудної білизни.
Увечері мені передали пакет, і я здогадалася, що це від Дизя й Доброї Звістки. Усередині були дві зубні щітки (навіщо дві? Може, вранішня й вечірня?), нічна сорочка, надзвичайно вишукана й сексуальна (певне, Добра Звістка знайшла в новій партії речей), трохи солодкого й том Блейка в перекладах якогось Фостовича. Любий Дизьо.
Уперше я опинилася в цілком реальній в’язниці. І це виявилося неймовірно важко. Камера була чиста, вбога й похмура. Щойно за мною зачинилися двері, як мене охопила паніка. Серце гупало в грудях, і я боялася, що закричу. Сіла на нарах, не зважуючись поворухнутися. У цю мить я подумала, що краще було померти, ніж провести в такому місці решту свого життя. Авжеж, безсумнівно. Я не спала всю ніч, навіть не прилягла. Сиділа так до ранку, спітніла й брудна. Відчувала, що слова, які я вимовила цього дня, покаляли мені язик і вуста.
Іскри прилітають із самісінького джерела сяйва й складаються із щонайчистішого світла, так кажуть старі легенди. Коли має народитися людська Істота, іскра починає падати.
Спершу летить у темряві космічного простору, потім крізь галактики й, нарешті, перш ніж упасти тут, на Землі, вдаряється, бідолашна, в орбіти планет. Кожна з них забруднює іскру якимись
