Життя і мета собаки - Брюс Кемерон

— Уже летять, брате. Трохи ще потримайся, скоро, скоро.

Я відчувала тривогу в голосі поліцейського, і, коли він рвучко розкрив сорочку Джейкоба, щоб поглянути, що під нею, я аж заскавчала, відчувши, який страх його пройняв.

Невдовзі я почула гуркіт — кілька людей, спотикаючись, бігли до нас. Вони присіли біля Джейкоба, відсунули мене вбік, поливали його чимось хімічним і обв’язували бинтами.

— А як Емілі? — кволо спитав у них Джейкоб.

— Хто?

— Дівчинка, — пояснив поліцейський.

— Усе в неї добре, Джейкобе, нічого не сталося. Ви її знайшли до того, як він хоч щось устиг зробити.

Прийшли ще люди і врешті понесли Джейкоба геть на ліжку. Коли ми дісталися туди, де стояли машини, там чекав гелікоптер.

Поліцейський тримав мене, поки Джейкоба заносили в гелікоптер — його рука безсило звисала з ліжка. Коли галаслива машина злетіла в повітря, я вивернулася і з гавкотом побігла за нею. Я ж вертольотчиця, чому вони мене не взяли? Мені треба бути з Джейкобом!

Люди дивилися, як я кружляла, не знаючи що робити, й закидала в повітря передні лапи.

Урешті прийшла Емі й посадила мене в клітку іншої машини, там стояв запах Кеммі. Поліцейська повезла мене до псарні й поміняла на Кеммі, який пробіг повз мене й стрибнув в авто, наче образився, що я в ньому їхала. Джипсі ніде не було видно.

— Хтось зараз до тебе зайде, і ми придумаємо, де ти поживеш, Еллі. Будь хорошою собакою, ти — хороша собака, — сказала Емі.

Я лягла на свою підстилку, серце в мене було не на місці. Я почувалася зовсім не хорошою собакою. Я розуміла, що кусати чоловіка з пістолетом — це не входило в команду «знайди». І де Джейкоб? Я згадала запах крові й тужно заскавчала.

Я виконала свою мету — знайшла дівчинку, і вона тепер у безпеці. Але Джейкоб поранений, він невідомо де, а я вперше ночую на псарні. Я не могла не думати, що це в мене своєрідне покарання.

Наступні кілька днів для всіх були сумні й плутані. Я жила у вольєрі, мене тільки два рази на день випускали у двір — поліцейський, який це робив, випромінював невпевненість. Йому було незручно несподівано братися за догляд за собакою. Емі розмовляла зі мною і трохи гралася, але вони з Кеммі подовгу десь їздили.

Ніде не було ніяких ознак Джейкоба, і поступово його запах вивітрився з довкілля, тож, навіть зосередившись, я вже не могла визначити, де він.

Одного дня нас із Кеммі разом випустили у двір. Пес тільки й хотів, що спати, навіть коли я йому показувала гумову кісточку, яку мені дав один із поліцейських. Я не розуміла, яка в Кеммі мета, навіщо взагалі людям такий сонний собака.

Емі поставила свій обід на столик у дворі, і ось тоді Кеммі й захотів встати. Він підійшов туди, де сиділа Емі, і важко ліг біля її ніг, неначе його опосіли такі турботи, що допоможе йому лише шматочок її бутерброда з шинкою. Прийшла ще якась жінка й підсіла до Емі.

— Привіт, Майє, — сказала Емі.

Майя мала темне волосся й темні очі, і, як на жінку, була дуже висока, із сильними на вигляд руками. Її штани трохи пахли котами. Вона сіла, відкрила маленьку коробочку й почала наминати звідти щось гостре.

— Привіт, Емі. Привіт, Еллі.

«А з Кеммі вона не привіталася», — гордо відзначила я. Я підсіла до незнайомки, і вона погладила мене своєю запашною рукою. Я вчула мило й пряні помідори.

— Ну як, папери твої пішли? — спитала Емі.

— Тьху-тьху-тьху, — сказала Майя.

Я лягла й стала гризти гумову кісточку, щоб Майя зрозуміла, що мені так цікаво й весело, що відволікти мене від забави можна тільки невеликим перекусом.

— Бідолашна Еллі. Вона так заплутається, — сказала Емі.

Я підвела голову. Їсти?

— А ти певна, що справді хочеш за це взятися? — спитала Емі.

Майя зітхнула.

— Розумію, це буде важко, а що легко? Я вже дійшла до такого, що кожного дня все одне й те саме. Мені б хотілося спробувати щось новеньке, хоч раз за кілька років іншим позайматися. Слухай, хочеш тако? Моя мама робила — дуже смачні!

— Ні, дякую.

Я сіла. Тако? Я хочу тако!

Майя загорнула свій обід, наче мене й близько поряд не було.

— Ви, собачники, усі в такій гарній формі. Мені завжди так важко скидати вагу… ти як гадаєш, у мене вийде?

— Що? Та ну що ти, у тебе й так все гаразд! Ти ж хіба нормативи не складала?

— Як не скласти, — сказала Майя.

— Ну, то чого ж, — сказала Емі. — Тобто якщо хочеш зі мною бігати, то я зазвичай після роботи ходжу, але я не сумніваюся, в тебе все чудово вийде.

Я відчула в Майї невелику схвильованість.

— Сподіваюся, — сказала вона. — Зовсім не хотілося б підвести Еллі.

Я вирішила, що хай скільки разів вони називають моє ім’я, нічим їстівним ця розмова не закінчиться. Зітхнувши, я розляглася на осонні й замислилася, коли ж повернеться Джейкоб.

Розділ 21

Майя була рада й схвильована, коли одного дня взяла мене кататися.

— Ми будемо працювати разом. Правда, гарно, Еллі? Ти більше не спатимеш у клітці. Я тобі ліжко купила, спатимеш у моїй кімнаті.

З її мови я вловила: «Еллі», «клітка», «ліжко», «кімната». Було геть нічого не зрозуміло, зате приємно висовувати ніс із вікна та нюхати щось нове, а не тільки Кеммі й Джипсі.

Майя поставила машину біля маленького будиночка, де, як я зрозуміла, щойно ми переступили поріг, вона мешкала: там усюди стояв її запах, а також, на моє розчарування, пахло котами. Я оглянула помешкання, яке було менше за квартиру Джейкоба, й моментально наткнулася на руду кішку, яка сиділа на стільці біля столу.

Вона холодним оком подивилася на мене, а коли я підійшла, замахала хвостом, відкрила рот і тихо, майже безшумно, засичала.

— Стелло, будь чемна. Це Стелла. Стелло, це Еллі. Вона тепер тут теж живе.

Стелла байдуже позіхнула. У кутку ворухнулося