Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

— Я тобі телефонував, — не розкриваючи очей сказав Назар, — чому ти не відповіла?

— Не чула, — дивним голосом сказала дівчина.

— Не чула, — те ж саме сказав він, — добре. Не чула, — і розплющивши очі, Назар повернув голову на дівчину, яка стояла у дверях, щось тримаючи за спиною. Її очі були червоні і злегка опухлі.

— Ти не хочеш нічого сказати? — спитала.

— Що? — Назар нахмурив брови.

— Оце, — дівчина протягнула з-за спини в руці купку фотографій, — що це таке? Що воно тут робить?

— Що це? — він зовсім її не зрозумів, тому підвівся і підійшов ближче.

— Фотографії, Назаре. Її фотографії. Твоєї колишньої дружини. Які були так гарно приховані у шафці.

— Що ти робила там? — байдужим тоном запитав чоловік.

— За цілий тиждень ти наробив такого безладу, що я хотіла тобі трохи допомогти і навести лад з паперами. Випадково дістала якусь коробку, вона впала, а там оце! — голос Марти зірвався на крик.

— Заспокійся. Віддай, — він мусив навіть докласти зусилля, щоб видерти ті фото у неї з рук.

— Чому ти їх зберігаєш? — сльози потекли по щоках дівчини.

— Це старі фотографії. Ну і вона ж була моєю дружиною, ні? — його голос став роздратований, — чому ти взагалі маєш якісь притензії з цього приводу? Були собі ті фото, то й були. Яка різниця.

— А оце теж різниці не має? — вона на секунду відійшла в кімнату і повернулась із шарфом в руках. На щастя, без плитки, — це що таке? А вона тоді приходила по нього, шукала. Але не знайшла, так? Бо ти для чогось його заховав, ще й обмотав у нього плитку, щоб був важкий і не злітав з полиці.

— Марто, ти зараз говориш повну маячню, — спокійним тоном відповів Назар, — я уявлення не маю, чому вона його не забрала.

— Ти досі кохаєш її так!? Скажи мені правду! Але ні… не треба... я бачу твій погляд, бачу, як ти зараз дивишся на мене і цим все сказано. Я для тебе ніщо.

— Я дзвонив тобі, — Назар ніби не чув її, — я забув одну дуже важливу папку, хотів, щоб ти може сфотографувала, а може привезла. Будь-яким чином передала б мені її вміст. А ти була так зайнята перериванням моїх старих речей, що не чула. Ти не почула… а мене через це звільнили з роботи. Усе, — Назар розвів руками, — тепер я безробітний невдаха.

— І ти звинувачуєш в цьому мене? — ніби з викликом спитала дівчина.

— Я ні в чому тебе не звинувачую, — Назар пройшов повз неї до вітальні і втомлено опустився на мʼяке крісло.

— Ти знущаєшся з мене? — Марта пройшла за ним слідом і аж закипала від злості, — ти хоч якось хочеш вирішити це питання? Врятувати наші стосунки? 

— Зараз я не хочу нічого.

— Добре. Добре, я зрозуміла, — її очі знову наповнились слізьми, — не хочу тебе більше бачити, — вона вхопила якісь свої речі, одягла верхній одяг і швидко пішла геть з квартири. Оцінивши цю ситуацію, Назар зрозумів, що вона підготувалась до того, щоб піти. Але сумно йому від цього не стало. Йому взагалі було ніяк. Напевно, якби навіть його таврували, він би нічого не відчував. В цьому кріслі він просидів довго, навіть почало сутеніти. Потім він повільно піднявся і пройшов до невеликої тумби, що була вмонтована в бік дивану. Витягнувши звідки пляшку міцного алкоголю, Назар відкоркував її та зробив декілька ковтків одразу ж з горла. Пекуче тепло розлилося по грудях, що змусило розслабитися, тому чоловік повільно опустився на підогу і випив ще декілька разів. Втома, стрес, недосипи, недоїдання — все це дуже сильно ослабили його, тому впʼянів він практично одразу і доволі сильно. Затуманений погляд бродив по кімнаті та зупинився на фото в рамці, де він і його рудоволоса дівчина сміялися в камеру. Якийсь час Назар довго і пильно розглядав фотографію, свою руденьку Марту із кавʼярні і зрештою таки набрався сміливості їй зателефонувати.