Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

— Ну мамо, це вже занадто! — суворим тоном заговорила Рита, — ти перегинаєш!

— Доню, — жінка артистично склала руки на грудях, — я ж для тебе… для тебе стараюся. Хочу врятувати твою гідність, честь.

— Дуже цікаво, — Марта істерично засміялась, — а як же я принизила честь і гідність Рити?

— Ти вкрала її чоловіка. Спала з ним. Цього аж забагато для пояснення.

Марта ще раз засміялась, але вже нічого не відповідала. Вона не вірила своїм вухам, але водночас розуміла, що нічого іншого від своєї матері не могла і сподіватись. Вона хотіла зараз просто втекти або ж вигнати цю жінку з цієї квартири, але опускатися вже до такого точно не могла. Глянувши на Риту, дівчина побачила, що навіть зазвичай спокійна та врівноважена сестра закипає від злості і міцно стиснула свої щелепи. Марті не вірилось, що можна довести Риту до такого стану.

— Ну… щоб ти собі знала, — заговорила Марта, — я вже більше ні з ким не зустрічаюсь. Ні з ким не «сплю», як ти любиш постійно на цьому наголошувати.

— Воно і не дивно, що він тебе покинув, — задоволеним тоном відповіла жінка.

— Це я його покинула, — переможно сказала Марта і схрестила руки на грудях.

Їхня матір після цього виглядала трохи спантеличено, але потім таки взяла себе в руки.

— Рито, пішли звідси, — суворо наказала мати, — я завжди казала, що вона погано впливає на тебе.

— «Вона», — повторила Марта, — тобі здається вже геть дах зірвало. Іди звідси, — просичала дівчина.

— Ти смієш так говорити до рідної мами!?

— Як жаль… та здається, що якраз мами у мене нема. І ніколи не було.

— Так, досить, — Рита заговорила, перебиваючиїх обох, — мамо, пішли. Я вислухаю тебе вдома. Але перший і останній раз, — вона взяла маму під руку і потягла до дверей, паралельно оглянувшись і показавши жестом Марті, що подзвонить до неї.

Дівчина залишилась сама і відчувала, як в її венах просто кипить кров. Як злість заповнює кожен куточок тіла, затремтіли рухи. Але Марта не дозволила собі плакати через ту, яка принижувала її все життя. Тому схопила в руку вазу, що стояла неподалік від неї на тумбі та просто жбурнула об стіну. Їй було байдуже, що ця квартира не її, що ця ваза теж не її. Вона хотіла хоч якось заспокоїтись. Але це зовсім не допомогло, тому дівчина не вигадала нічого кращого, ніж просто вийти надвір. Прогулянка для неї дуже часто ставала засобом порятунку тоді, коли нерви були на межі. На вулиці було вже дуже холодно і Марта якось цього не врахувала, коли одягалась. Тому вирішила зігрітись, купивши каву у невеликому кіоску. Сьогодні був наче звичайний день, але людей на вулиці надзвичайно багато. Їй доводилося купу разів минати і обходити тих, хто дуже повільно йшов. Деколи вона зіштовхувалась з кимось і вибачалась, бо це все було з її вини. Адже дівчина повністю погрузла в своїх думках. Підійшовши до потрібного місця, Марта вилаялась собі під ніс, бо там була надзвичайна черга. Це розізлило дівчину ще більше і вона різко обернулась, щоб піти геть, але знов штовхнула когось. 

— Вибачте, — не підіймаючи голови, пробурмотіла вона.

— Марто!? — почувся знайомий голос і дівчина різко підвела погляд.

— Назар…— прошепотіла вона і відчула, що на очах зʼявилися сльози. Сльози від якогось полегшення, від радості. І не думаючи, дівчина кинулась йому на шию з обіймами.

— Щ-що…що сталося? — чоловіка переповнювали емоції від такого різкого пориву почуттів, то ж не думаючи, він обійняв свою кохану ще сильніше, вдихаючи запах її шкіри.

— Яка ж я рада тебе бачити, як же…— сльози потекли по щоках і вона не намагалась їх зупинити. Марта хотіла прожити повністю ці емоції, бо завжди все тримала в собі.

— Марто, що таке? Ти плачеш? — він взяв її за плечі та відхилився назад, щоб глянути на обличчя дівчини.

— Плачу, — вона шморгнула носом, — плачу і буду, знаю, ти ніколи цього не бачив. Тепер бачиш, — вона витерла зовнішньою стороною долоні щоки.

— На вулиці ж мороз, ти що, — він теж почав витирати дівчині сльози, — не плач.

— Я… я так хотіла тебе побачити, — тремтячим голосом заговорила Марта.

— Чому? — зосереджено спитав Назар і в той момент його зачепив плечем перехожий. І це жахливо розізлило дівчину.

— Ходімо кудись всередину, бо тут… це не розмова для стояння посеред вулиці.

Швидко знайшовши підходяще кафе, де було доволі мало людей, вони сіли за столик. Замовили чай і Назар вмовив Марту зʼїсти невелике тістечко. 

— То що таке? Після того, як ти втекла з моєї квартири, я не сподівався на таку нашу зустріч.

— А до речі… що ти тут робиш? — врешті спитала дівчина.

— Ходив на співбесіду. Але, на жаль, не склалося. Але годі про мене. Розповідай.

— Моя мама. Вона здається зійшла з розуму. Вже який раз звинувачує мене в тому, що Рита нещасна і що я в цьому винна, бо вкрала в неї чоловіка. Виявляється, у нас з сестрою різні батьки. І тато Рити був єдиним коханням нашої матері. А мій батько це так… Тому все життя вона мене зневажала і ніколи не любила. І продовжує це робити і далі. Я вже не витримую, — Марта прикрила обличчя долонями.

— Ти мене вибач, тільки… ти ж хіба не з Дмитром? Розумію, ти нікого не крала, але…

— Я пішла від нього, — Марта перебила Назара, — ми більше не разом. 

— Що? — чоловік округлив очі, — ти це зараз серйозно?

— Так. В один момент я зрозуміла, що я абсолютно точно не хочу бути з цією людиною.

— Так, а що ж змінило твою думку? Я думав, ти втекла від мене тоді, бо кохаєш його. 

— Ні, я ніколи його не кохала. Це все так складно… Мені просто хотілося щось змінити в житті. Може то було неправильно. Коли я почула, що він тебе звільнив, в голові наче щось клацнуло. І все стало на свої місця.

Від слів Марти Назар аж почав світитися від щастя. Він не міг повірити, що саме вона зараз сидить тут перед ним і все це говорить. Всередині у нього зародилася надія, що може не все втрачено.

— І що ж… будеш робити далі? — невпевнено спитав Назар.

— Знаєш, — дівчина важко видихнула, — я завжди вважала тебе своїм хорошим другом. Після твоєї пропозиції тоді я дуже вагалась, чи зробила правильне рішення. Але що приховувати, хотіла отримати гроші. Я відверто дивувалася, як ти так довго міг мене кохати, поки ми вчилися. А потім почалися ті наші скандали і сварки. Я розуміла, що ми взагалі не можемо бути разом. Чекала того розлучення, ніби це мало стати моїм спасінням. І коли нарешті це сталося… я не відчула того, на що чекала. Здавалося, я мала б вилетіти з того будинку на крилах легкості. А я відчувалась навіть пригніченою. Дмтро почав залицятися до мене, а я просто хотіла відчувати себе коханою і думала, що з ним зможу побудувати стосунки і знайти щастя. Але той вечір… Боже, я не знаю, що тоді змінилося в мені. Коли ти мене поцілував, то ніби запустив якийсь механізм, що давно спав. Я втекла, бо просто не розуміла, що коїться. А потім зустрілась з Дмитром і кинула його. Стало огидно просто навіть бути з ним поряд в одній кімнаті. Я…я…після цього я… весь час сумувала за тобою і згадувала той поцілунок.