Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

Назар сидів за кухонним столом, обкладений такою купою паперів, що з одного боку за ними його просто не було видно. Цілий тиждень чоловік плідно і зосереджено працював. Він дуже серйозно сприйняв слова свого керівника і це його ніби спустило на землю. Йому дуже не хотілося втрачати свою роботу, яку він так хотів і так мріяв, тому зараз намагався зробити неможливе та виправити всі свої помилки. 

— Ти ще не втомився? Може зробити чаю? — на стілець поруч сіла Марта і стурбовано вдивлялася в зосереджене обличчя свого коханого.

— Не треба, — Назар шморгнув носом і поправив окуляри, — я зайнятий, мені зарад не до чаю.

— Але ти працюєш з самого ранку. Я бачила, що ти вставав лише раз і то для того, щоб знайти якісь папери у своїй тумбі. Так не можна.

— Марто, — просичав чоловік, дуже сильно намагаючись тримати себе в руках, бо ж обіцяв, що більше скандалити не буде, — я мушу закінчити цю роботу, інакше мене просто випруть з роботи. Ти цього хочеш?

— Я хочу, щоб у тебе раптом не здали нерви! — доволі голосно відповіла дівчина, — але роби що хочеш, ти мене зовсім не слухаєш, — вона ображено фиркнула і вийшла геть з кухні.

Назар полегшено видихнув. Йому ніби-то і подобалось те, що його дівчина така уважна і турботлива, але часто це переходило межі і ставало набридливим. В ті миті деколи він згадував свою колишню Марту, яка ніколи не заважала йому працювати. Чи то розуміла, що йому потрібен спокій, чи то була просто байдужа. Але це чоловік памʼятав і навіть на хвилину зловив себе на думці, що сумує за нею. Проте швидко отямившись від думок, він поринув у роботу і продовжив виводити лінії та робити підрахунки. Сну цієї ночі знову не було, але натомість були вирішені всі питання, закриті всі борги та укомплектована повна папка із потрібними паперами, тому Назар зі спокійною душею поклав портфель на сидіння і завівши мотор, швидко поїхав на роботу. 

— Чудово-чудово, — його керівник уважно роздивлявся креслення, — я радий, що ти таки почув мене.

Дмитро стояв поруч із батьком та скептично заглядав у роботу Назара. Його трохи розізлило те, що колишній чоловік коханої таки зміг себе реабілітувати. Тому в голові вже починав вибудовувати план, як можна його позбутися.

— Я старався зі всіх сил, — втома вже дала про себе знати, тому Назар відповів дуже тихо.

— Мені подобається. Я радий, що все вийшло, — начальник підвівся і підійшовши до чоловіка, поплескав по плечі. Але зайшла секретарка і терміново покликала його у інший кабінет. То ж Назар та Дмитро залишись наодинці. Між ними відчувалась шалена напруга, яку жоден не хотів визнавати. Та все ж у одного з них була деяка влада над іншим, що врешті зіграло свою роль.

— Справді непогано, — Дмитро сів у батькове крісло і повільно почав розглядати папери. Назар з ним почувався більш вільно, тому не стояв, а трохи безцеремонно сів на диванчик.

— Тому що я професіонал своєї справи, ви мали б це зрозуміти.

— Розумію. Розумію, — Дмитро розтягнувся у якійсь слизькій посмішці, — хіба ж я це заперечую.

— Тільки я відчуваю від вас якусь неприязнь. Здається, це трохи заважає нашій спільній меті.

— Меті? — Дмитро награно здивувався, — я б не розкидувався такими голосними словами.

— Що ви маєте на увазі? — Назар примружився і трохи стиснув пальці в кулак.

— Та от… як би це мʼякше сказати… При татові я не хотів, бо це його б жахливо розчарувало. З якогось дива ти йому дуже подобаєшся і він тобою хоче бути завжди задоволений…

— Ми хіба перейшли на «ти»? — роздратовано спитав Назар.

— Так, — різко відповів Дмитро і підвівся на рівні ноги, — тому що «ти» тут більше не працюєш.

— Не зрозумів, — чоловік теж різко піднявся і підійшов до Дмитра так близько, що можна було б роздивитися усі деталі кольору очей.

— Ти забув план евакуації і пожежної безпеки, — син начальника хижо посміхнувся.

— Ні, — Назар відповів спочатку роздратовано, а потім якось із недовірою до самого себе покосився на стіл.

— Так, любий друже. А мій батько чітко сказав, один промах і все, — Дмитро зімітував рукою вибух, — до побачення.

— Це неможливо, — Назар істерично кинувся перебирати папери і з кожним наступним листком його впевненість зникала.

— Можеш не шукати, бо його там просто нема. Не-ма-є, — смакуючи це слово, Дмитро відкрив графин із випивкою і налив собі у стакан.

— Я не міг таке забути, — Назар швидко вхопив портфель, але там було пусто. Потім дістав телефон і почав набирати номер. Він намагався триматись впевнено і не подавати виду, але його шалене хвилювання видавало тремтіння рук. Назар дзвонив до Марти, яка повинна була бути вдома. Він хотів попросити її оглянути стіл на кухні, всі його папки та взагалі всю квартиру, лиш би вона знайшла потрібні папери і привезла їх. Але телефон зрадницьки видавав лише довгі гудки.

— Нічого, — заговорив Дмитро, — з твоїми здібностями ти знайдеш нову роботу. Можливо. Я так думаю. Але не тут. І взагалі сподіваюся десь в іншому місті. Подалі.

Назар засміявся трохи істерично, бо вже зрозумів, що це кінець.

— Чого ти так мене боїшся? Через Марту?

— Вона зараз надзвичайно щаслива, — грубо сказав Дмитро, — зовсім інша, не така, якою я її випадково зустрів декілька місяців тому, поки була у шлюбі з таким недоумком як ти.

— Що ти сказав!? — Назар підхопився і хотів вдарити Дмитра, але до кабінету зайшов його батько.

— Ну що, хлопці, клієнти приїхали, можна йти починати презентацію.

— Її не буде, тату, — різко сумним голосом сказав чоловік.

— Тобто? Не зрозумів?

— Я забув план евакуації, — хриплим розчарованим голосом сказав Назар, — а це один з найважливіших моментів, які клієнти просили виконати бездоганно. Можете нічого не казати, я розумію все сам. Дякую вам за чудові можливості, які на жаль, мені не судилось використати до кінця. До побачення, — чоловік кинув останній косий погляд на обох своїх вже колишніх начальників і не чекаючи жодних відповідей, пішов геть. Дмитро ж стояв із самовдоволеним виглядом і проводжав поглядом такого ненависного йому Назара. Він хотів придумати щось, щоб вигнати його, але навіть не довелося нічого робити. Це його тішило надзвичайно сильно. 
Назар їхав додому в повній апатії. Здається, навіть жодної думки більше не було у його голові. Порожнеча. Власною дурістю зіпсував свою мрію. Він був впевнений, що робив той план, бо памʼятав ідеально, як розміщувались коридори та вікна. Але мабуть через свою втому став неуважним і забув файл з тими паперами на столі або ж дійсно поклав його не туди де треба. Зайшовши до квартири, він першим ділом пішов це перевіряти. І справді… невелика папка самотньо лежала на стільці. У ній був і план, і деякі поправки та додаткові деталі, які він з ентузіазмом вирахував, цим він мав дуже вразити замовників. Але… Повільно опустившись на стілець, він підпер голову і заплющив очі. Через деякий час підійшла Марта.