Я, ти, наша ненависть - Ельма Кіраз

Марта прокинулась від сонячних променів на обличчі. Вона ненавиділа таке, але згадавши, де знаходиться, відразу прокинулась. Сівши, дівчина почала розминати шию, бо від спання на підлозі та затекла і наче не хотіла розгинатися. Широко позіхнувши, вона з важкістю повернула голову на диван. Там мертвим сном спав Назар. Він лежав на животі, одна його рука звисала до підлоги, а обличчя було таке бліде, що справді можна б було засумніватися у його житті. Марта уважно роздивлялась його і згадувала вчорашній вечір. Той поцілунок. Такого з ним вона ніколи не відчувала, з Дмитром все було теж не так. Це було щось занадто особливе, занадто… приємно? Чоловік так і не дав оглянути свою руку, а після поцілунку він ледь стояв на ногах, то ж якось-таки Марта змогла дотягти його до дивану і вкласти спати. І вирішила, що в такому стані, ще й з ранами не може залишити Назара самого, тому взяла ковдру та подушку зі спальні і вляглась на килимі. Приємного мало, але чомусь в той момент їй хотілось бути поряд з ним. Навіть якщо він й половини не буде памʼятати. Тихо ставши на ноги, Марта пройшла на кухню, щоб зробити каву. Перевірила телефон і знайшла там купу дзвінків та повідомлень від Рити та Дмитра, але вона зовсім не хотіла ні з ким зараз говорити. Вчорашня ситуація абсолютно вибила її з колії, дівчина не знала, як продовжувати бути спокійною з тією інформацією. Взявши якусь випадкову чашку, вона налила туди води і зробила каву. Стала біля вікна і намагалась хоч на деякий час не думати ні про що. Але її ідилію перервав дзвінок у двері. Спочатку вона вагалась, чи варто відчиняти, але потім таки пішла до дверей.

— Марта…— сказала вона, побачивши перед собою рудоволосу дівчину.

— А ти що тут робиш? — вона ледь не просичала це.

— Я…

— Ти така підступна зміюка! А зовні здавалась такою милою! 

— Що ти таке говориш? — Марта закотила очі, але потім згадала, що вчора казав Назар, показуючи ті фотографії.

— Ти навмисно, так? Чому ти просто не відпустила його, ви ж розлучилися.

— Заспокійся, будь ласка, добре? Давай ти зайдеш і ми просто спокійно поговоримо, я все поясню.

— Де Назар? — дівчина безцеремонно зайшла до квартири, наче до себе додому. Спочатку Марта обурилась, але потім усвідомила, що вона ж тут деякий час жила, тому промовчала.

— Він ще спить.

— А це…— рудоволоса дівчина зупинилась на кухні біля стола, — це моя чашка. Моя улюблена чашка, — у неї затремтів голос і ніби зʼявились сльози на очах.

— Я не знала, — Марта знизила плечима.

— Про все ти знала! Не могла змиритися з тим, що він щасливий зі мною, так!? Не прийняла того, може, що у нас імена одинакові!?

— Що тут відбувається? — у дверях зʼявився Назар, який ледь міг відкрити очі.

Марта уважно глянула на свого колишнього чоловіка, а потім на його, напевно, вже колишню дівчину і тактовно відступила назад, щоб не втручатися у їхню розмову.

— Що з тобою? — спитала струрбовано рудоволоса Марта.

— Нічого. Що ти тут робиш? — голос чоловіка був рівним та байдужим.

— Я-я…прийшла поговорити, — вона розхвилювалась і дивилась то на Назара, то на Марту, ніби намагаючись зрозуміти, що між ними відбувається.

— Для чого? — він підійшов до крана і набравши цілу склянку води, миттєво випив її.

— Мені здавалося, що я трохи погарячкувала. І думала, ти все поясниш мені. Щодо тих фото… та і взагалі, щодо всього іншого.

— Нема чого пояснювати, — він наче навмисно не звертав на неї увагу, не дивився. Підійшов до вікна і став спиною до дівчини.

— Тобто? Я думала…

— А я думав, ти пішла вже назавжди, — його тон став злий. Від такої розмови у Марти пробігли по шкірі мурахи, бо навіть в час їхніх сварок вона не чула від нього такого крижаного голосу. Їй стало трохи ніяково, тому поспішила вийти до вітальні.

— Назавжди? — налякано спитала дівчина.

— Так, — врешті Назар повернувся і глянув на неї, — я зрозумів, що все це було неправильно. І… у мене до тебе були зовсім мізерні почуття, які зникли. Я обманював себе, думав щось вийде, але ні. Мав надію, що ти більше сюди ніколи не прийдеш. Втішився, що ти знайшла ті фото і сама пішла.

— Що ти таке кажеш, — вона почала плакати, — а як же все те, що ти говорив…

— Забудь. Просто. Забудь. Ти хороша дівчина, знайдеш собі когось… такого ж.

— Який ти жорстокий! Бачити тебе не хочу! — і не чекаючи, Марта кинулась до дверей, просто вибігши з квартири.

Назар втомлено опустив голову і вперся руками об стіл. Але в його ранах на руці таки залишилось скло, яке спровокувало жахливий біль і нову свіжу кров.

— І що це було? — Марта повернулась на кухню, схрестивши руки на грудях. 

— Прозріння, — коротко сказав чоловік.

— Я думала ви разом щасливі. Що ти кохаєш її.

— Мені просто було добре. Перший час. Думав, дійсно покохаю і все таке. Але вона почала шалено мене дратувати. 

— Це дуже жорстоко, — вона зміряла його поглядом, — навіть для тебе.

— Байдуже, — Назар підняв голову і глянув на дівчину, — добре, що все так вийшло.

— Не розумію… — Марта задумалась і задивилась в одну точку, — ти ж дзвонив мені, наче… наче до неї. Хотів, щоб прийшла вона.

— Це, — Назар підійшов ближче до дівчини, — складно пояснити. 

Марта підняла голову і уважно вдивлялася в його очі.

— Як це зрозуміти? Невже ти… кохаєш мене? Досі?

— Я все памʼятаю, що було вчора, — Назар почав говорити на пів тону тихіше, — спочатку я дійсно думав, що дзвоню до Марти і хотів, щоб вона прийшла. Бо просто вже звик до неї. Але коли побачив тебе… то все наче перевернулося. І зрозумів, що так і має бути. Що я досі кохаю тебе. 

— Ти божевільний, — впевнено сказала дівчина, — ми ж розлучилися. Ти цього хотів не менше ніж я.

— Тоді все було дуже складно. В нас були жахливі відносини, нам було непросто. Але будучи сам я все зміг обдумати, прийняти і заспокоїтись.

— Назаре, ти себе чуєш? — вона засміялася.

— А що? Ти хіба вчора відштовхнула мене? Відмовилась від поцілунку?