Нічний черговий - Ірвін Шоу
— Не більше, ніж інші,— відрубав я.— Так, як і ви, мабуть.
— Я б не зміг убити когось за гроші.
— Звідки ви знаєте? — мовив я скептично. І лівою рукою погладив свою іграшкову зброю.— Я теж ніколи не думав, що здатний на це. До сьогоднішнього ранку. Де гроші?
— У мене їх немає.
Я погрозливо ступив крок до нього.
— Не підходьте! Будь ласка, не підходьте. Вони... ну... Скажемо так, я не маю їх зараз, але їх можна взяти. Прошу вас, не вимахуйте цією штукою. Я певен, ми зможемо домовитись без кривавих наслідків.— Він знову приклав хустинку до чола.
Раптом у мене почалась реакція на все, що сталося. Я вжахнувся того, що мало не вбив людину. Мене почало трусити, ніж випав з моїх рук. Якби Фабіан сказав мені в цю мить, що не дасть ні цента, я, мабуть, вийшов би з кімнати і забув про всю цю історію.
— Я знав,— сказав Фабіан спокійно,— що одного дня хтось з'явиться і вимагатиме назад свої гроші.— Я не міг не згадати подібної ситуації. Цікаво, як поводився Друсак у ту трагічну мить? — Я добре подбав про гроші,— додав Фабіан.— Боюся тільки, що вам доведеться трохи зачекати.
— Що ви маєте на увазі? — Мені хотілося б говорити погрозливо, але я знав, що не здатний на це.
— Я дозволив собі дещо вчинити з вашими скромними заощадженнями, містере Граймс,— повідомив Фабіан.— Я зробив деякі капіталовкладення.— Він посміхнувся, як лікар, змушений сповістити хворого, що в того рак.— Гроші не повинні лежати без діла. Як ви гадаєте?
— У мене раніше не було грошей, з якими треба було б щось таке робити.
— Ага,— ніби зрадів він.— Отже, ви новоспечений багатій. Так я і думав. Ви дозволите мені піти у ванну кімнату і змити кров? У будь-яку хвилину Лілі може повернутись, і я не хотів би її лякати.
— Ідіть.— Мені схотілося сісти.— Я почекаю.
— Так, так почекайте.— Він підвівся і невпевненою ходою пішов у спальню. Я чув, як полилася вода. Зі спальні мали бути двері в коридор, але я був переконаний, що він не втече. А як і схоче, я не буду йому заважати. Капіталовкладення! Я заціпенів. Я уявляв собі всілякі картини зустрічі з людиною, яка поцупила мої гроші, але не думав, що, коли нарешті спіймаю її, усе буде схоже на ділову бесіду.
Коли Фабіан вийшов із спальні, його волосся було вологе і старанно розчесане. Він ступав твердо, і ніщо не нагадувало про те, як він кілька хвилин тому, закривавлений і непритомний, лежав на підлозі.
— Хочете випити? — спитав він.— Думаю, нам обом це потрібно.— Він підійшов до буфета, відчинив дверцята і налив у дві склянки трохи віскі.— Содової? — запитав він.— Льоду?
— Я вип'ю чисте.
— Геніальна ідея.— Час від часу він забував про свої англійські манери. Він подав мені віскі, і я вмить перехилив налите. Він випив повільніше, потім сів у крісло навпроти мене, бавлячись склянкою.— Якби не Лілі,— сказав він,— ви б ніколи мене не знайшли.
— Можливо.
— Жінки...— Він зітхнув.— Ви спали з нею?
— Я не бажаю відповідати на це питання.
— Мабуть, ви маєте рацію.— Він знову зітхнув.— Гаразд, а тепер... Думаю, вам буде цікаво, якщо я почну здалека. У вас є час?
— У мене багато часу.
— Можна мені поставити одну умову? — запитав Фабіан.
— Яку?
— Щоб ви не розповідали Лілі про... ну... про все це. Ви могли зрозуміти з листа, що вона про мене доволі високої думки.
— Якщо ви мені повернете гроші, я не скажу ні слова.
— Згода.— Він ще раз зітхнув.— Спочатку, якщо ви нічого не маєте проти, я розповім трохи про себе.
— Я не маю нічого проти.
— Постараюсь говорити коротко,— пообіцяв Фабіан.
Насправді розповідь виявилась не такою короткою, як сподівалося.
Почав він з батьків. Вони були бідняками, батько все життя працював на маленькій взуттєвій фабриці в Лоуеллі, штат Массачусетс, у місті, де народився Фабіан. Родині завжди бракувало грошей. У коледж хлопець не потрапив. Під час другої світової війни був військовим льотчиком. Їхня база містилася неподалік від Лондона. Там він познайомився з англійською дівчиною з багатої родини. Її сім'я майже весь час жила на Багамських островах, де в них був великий маєток. В Англії він демобілізувався і, позалицявшись трохи, одружився з тією дівчиною.
— Не знати звідки,— сказав він, ніби виправдовуючи цей союз,— у мене з'явилися панські нахили. Працювати мені не хотілося, а іншої можливості вести життя, яке мені подобалося, в мене не було.
З молодою дружиною він переїхав на Багами і прийняв британське підданство, його нові родичі ставилися до нього непогано, але багато не дозволяли, тому він почав грати, щоб мати свої кишенькові гроші. Найбільше йому щастило у бриджі і триктраку.
— На жаль,— вів далі Фабіан,— карти тягнуть за собою інші гріхи, пов'язані з жінками.
Одного дня відбулася серйозна сімейна розмова, а за нею — негайне розлучення. Відтоді він заробляє на життя картами. Більшість часу живе в добрих умовах, але бувають і тяжкі часи. Взимку непогані виграші трапляються на Багамах, але погано, що доводиться без кінця подорожувати. В Нью-Йорк, Лондон, Монте-Карло, Париж, Довіль, Санкт-Моріц... Одне слово, туди, де є гроші. І де збираються гравці.
— Але виграного вистачає тільки на те, щоб зводити кінці з кінцями,— сказав Фабіан.— У мене ніколи немає грошей навіть на місяць уперед. А навколо стільки можливостей стати багатою людиною, навіть при скромному початковому капіталі. Не можу сказати, що це мене озлобило, але я постійно відчував невдоволення. Якраз перед поїздкою в Цюріх мені виповнилося п'ятдесят років, і я не дуже радію тому, що готує для мене майбутнє. Нестерпно тяжко весь час проводити з багатіями, нічого не маючи самому. Удавати, ніби розлучитися з трьома тисячами доларів за вечір для тебе так само нічого не варто, як і для них. Жити в найрозкішніших готелях, коли ти працюєш, і ховатися в сумнівних нічліжках, коли відпочиваєш.
— Особливо вигідно мати справу з членами лижного клубу,— провадив Фабіан. — Щороку збирається майже та сама компанія. Я вмію бути приємним для всіх, трохи катаюсь на лижах, щоб виправдати свою присутність, не
