Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд

*Алекс

Я відчув вібрацію у своїй кишені.

— Вибач.

Я швидко дістав телефон, прийняв виклик і приклав гаджет до вуха.

— Алексе, не хочу заважати, але батьки вже збираються їхати. Ти ще прийдеш привітатись чи одразу на пару підеш? Можливо, потрібна якась допомога? — промовила Мія.

Я перевів погляд на Асю й вона схвально кивнула, що я вже можу бути вільний.

— Ні, я вже йду. Ви ще досі в актовому залі?

— Так, біля виходу.

— Гаразд, я зараз буду. — Я завершив виклик і виключив телефон.

— Дякую тобі за цю розмову, Алексе. Ти справді мені допоміг, — щиро промовила Ася.

— Якщо хочеш, то можеш піти додому й трохи відпочити. Я придумаю щось і скажу викладачам, — запропонував я, поправляючи своє волосся.

— Ні, спасибі. Я піду на пари. Мені й справді стало краще.

— Добре.

Я відчинив двері й ми вийшли з вбиральні. Декілька дівчат, що стояли поруч, спрямувати на нас свої зацікавлені погляди, проте, мені було абсолютно байдуже на них. Нехай тримають свої довгі носи якомога далі й не пхають їх в чужі справи.

Ася попрямувала в аудиторію, де мала проходити наша наступна пара, а я пішов у бік актового залу. Пробравшись крізь натовп студентів, я нарешті знайшов своїх рідних, які стояли збоку. Добре, що батько помахав мені рукою, інакше я б ще довго їх шукав.

— Алексе, ваші роботи були просто неймовірні, — з захопленням промовила Ксенія, обіймаючи мене. — Ми з твоїм батьком вражені, що в нас такі талановиті діти. Ви — великі молодці!

— Дякую, дуже приємно це чути, — і справді було приємно чути похвалу.

— Знаєте, цей університет і його талановиті студенти надихнули мене на одну ідею. Правда, спочатку мені потрібно порадитись з Алексом щодо цього, — загадкового промивала Ксенія, підморгуючи мені.

— І що ти вже задумала? — запитав батько, примруживши очі.

— Поки це секрет. Розповім тобі, коли остаточно прийму рішення.

Батько простягнув мені руку й потиснув її. На його лиці з'явилася усмішка.

— Я пишаюсь тобою, сину. — Я вдячно йому кивнув. Батько рідко казав мені таке й зараз це було для мене несподіванкою. Приємною несподіванкою.

— Нам вже пора, діти. Робота не чекатиме. Хорошого вам дня, — промовила Ксенія, беручи мого батька під руку.

Тільки зараз я помітив, що в них парний лук. На Ксенії була красива бежева сукня, а на моєму батьку — костюм такого ж кольору. Він не любить світлі кольори. Як вона заставила вдягнути цю річ, яка зовсім не вписується в його стилі? Можливо, я повторю це сотий раз, але вона й справді дивовижна жінка.

Ми попрощались з батьками й попрямували на пару. В універі в нас не було дуже багато часу, щоб поспілкувались з Мією, бо вона багато часу проводила зі своїми подругами. Я тим часом допомагав Річарду з організацією вечірки-сюрпризу для Евеліни. Остання пара була доволі нудна, тому я вирішив поговорити з другом. Зазвичай ми часто балакали під час нудних занять, хоч і потім за це нам влітало від викладачів.

— Ви разом? — одночасно з Річем промовив я. Хлопці з задньої пари обернулись в наш бік. Здається, це було занадто голосно.

— Думаю, що ми задаємо один одному дурні питання, Алексе, бо все й так очевидно, — прошепотів Річ, нахилившись до мене. Я жартома вдарив його в плече, усміхаючись.

— До речі, вітаю з перемогою. Ви й справді заслужили на показ в Мілані, — промовив я. На жаль, у мене не було можливості раніше привітати їх з Евеліною.

— Спасибі. Без вас би нам це не вдалось.

— Ніяких проблем. Ти завжди можеш звертатись до мене по допомогу.

— Дякую, дружище.

Річ розбурхав моє волосся і я знову жартома штовхнув його. Аудиторією прокотився наш гучний сміх і викладач спрямував на нас свій незадоволений погляд. Я підняв руки догори, показуючи, що це було востаннє. Далі ми мовчки пишемо конспекти, щоб не наштовхуватись на гнів професора.

З Мією я побачився лише після закінчення останньої пари. Вона вже чекала на мене біля авто.

— Заїдемо ще додому чи одразу на вечірку? — поцікавився я, відкриваючи двері.

— Швидко їдемо додому, бо я ще хочу переодягнутися, а тоді одразу на вечірку. — Я схвально кивнув і ми сіли в машину. — Як пройшла розмова з Асею? — поцікавилась Мія. Питання про те, чи вона ревнує все ще залишалось відкритим.

— Нормально, — коротко промовив. Я обіцяв Асі, що наша розмова не вийде за межі універу і я дотримуюсь своєї обіцянки. — Їй просто складно. Їхній з Сабріною дружбі наступив кінець. Вона хоче змінитись на краще і я вірю, що в неї це вийде. — Я легко посміхнувся й поглянув на Мію.

— Гаразд. Я не дуже довіряю їй. — Вона прискіпливо глянула на мене. Все ж, вона ревнувала, але майстерно намагалась це приховати.

— Не переймайся. Як виявилось, я більше не цікавою її. Ася позбулась своєї маніакальної залежності й не збирається складати тобі конкуренцію.

— Я не ревную тебе, Алексе! — швидко промовила Мія, насупившись. Її груди здійнялися вгору, а губи ображено надулись.

— Тим паче, що в неї й так би не було жодних шансів, бо я люблю тебе. — Я нахилився й швидко чмокнув Мію в щоку. Вона розслабилась і її губи розплилися в легкій посмішці.

Я припаркував авто і ми хутко попрямували в дім. Швидко переодягнувшись в синю сорочку і кремові штани, я спустився на перший поверх. Мія сиділа на дивані, гортаючи щось у своєму смартфоні. На ній була красива біла сукня. Коли вона підвелась, то я помітив великий виріз на спині. На ньому виднілись тонкі переплетені зав'язки. Зараз вони безлико спадали до низу, бо не були зав'язані.

— Допоможеш мені з цим? — попросила Мія. Я схвально кивнув і зав'язав стрічки в бантик. Тоді я поцілував Мію в плече.

— Твої парфуми зводять мене з розуму, — прошепотів я.

— Ти не вважаєш це плаття занадто відкритим? — Вона спробувала стягнути його до низу. Я здивовано вигнув одну брову, ще раз обводячи Мію поглядом. — Ти очікувала на мою істерику зі словами: "Моя дівчина не буде ходити в таких коротких і відвертих сукнях, щоб на неї не витріщались інші чоловіки?"