Фараон - Болеслав Прус

— Бо серце мені підказує, що це мусить бути ассірійський шпигун, який намислив щось зле проти його святості.

Куш зневажливо глянув на Асаргадона.

— Ну що ж, стеж за ним! Чатуй за кожним його кроком. А коли щось викриєш, може, й тобі перепаде якась частка його майна.

— О, тепер ти кажеш мудрі слова! — відповів господар. — Хай цей пацюк іде собі до жриць, а від них — куди завгодно. Але я пошлю за ним свої очі, від яких ніщо не сховається!

Розділ двадцятий

Близько дев’ятої години вечора Пхут вийшов із заїзду «Під кораблем» в супроводі негра, який ніс смолоскип. За півгодини до того Асаргадон відправив на вулицю Гробниць надійного посланця, наказавши йому пильно стежити, чи не виходитиме гарранець з дому «Під зеленою зіркою», а якщо вийде, то куди подасться.

Другий надійний чоловік господаря ішов на певній відстані за Пхутом; на вузьких вулицях він ховався під будинками, на ширших — вдавав п’яного.

Вулиці вже спорожніли, носії й продавці спали. Світилося лише в помешканнях ремісників, які ще працювали, та в багатих людей, які бенкетували на плоских дахах. З різних боків міста долинали звуки арф і флейт, співи, сміх, удари молотів, скрегіт столярських пилок. А інколи й п’яні вигуки чи благання про порятунок.

Вулиці, якими проходили Пхут і невільник, були здебільшого тісні, криві й вибоїсті. В міру того як вони наближались до мети своєї подорожі, кам’яниці ставали все нижчі, переважали двоповерхові, будинки і більше було садків — точніше, пальм, смоковниць і миршавих акаційок, які вихилялися з-за мурів, ніби хотіли утекти звідти.

На вулиці Гробниць краєвид раптово змінився. Замість кам’яниць з’явилися великі сади, а серед них чепурні палацики. Перед одною брамою негр зупинився й погасив смолоскип.

— Це «Зелена зірка», — мовив він і, низько вклонившись Пхутові, повернув додому.

Гарранець постукав у браму. За хвилину з’явився воротар, уважно оглянув прибулого і буркнув:

— Анаель, Сахіель…

— Амабіель, Абалідот! — відповів Пхут.

— Вітаю тебе! — сказав воротар і хутко відчинив браму. Пройшовши кілька десятків кроків між густими деревами,

Пхут опинився в передпокої палацу, де його зустріла знайома жриця. Вглибині стояв якийсь чоловік з чорною бородою і волоссям, такий схожий на гарранця, що той не міг приховати свого подиву.

— Він замінить тебе для тих, що стежать за тобою, — мовила жриця, усміхнувшись.

Чоловік, вбраний під гарранця, надів собі на голову вінок з троянд і в супроводі жриці піднявся на другий поверх, звідки незабаром почулися звуки флейти і дзвін келихів. Тим часом двоє нижчих жерців відвели Пхута до невеликої лазні в саду. Там його вимили, намастили йому волосся й одягли на нього білу одіж.

З лазні всі троє знову вийшли на алею; минули кілька садів і врешті опинилися на порожній площі.

— Там, — мовив до Пхута один із жерців, — давні гробниці, там — місто, а тут — храм. Іди куди хочеш, і нехай мудрість вкаже тобі дорогу, а святі слова боронять від небезпек.

Двоє жерців зникли в саду, і Пхут залишився сам. Ніч була зоряна й ясна. Здалека, оповитий туманом, поблискував Ніл, а над ним іскрилося сім зірок Великої Ведмедиці. Над головою подорожнього пломенів Оріон, а над темними пілонами — зоря Сіріус.

«У нас зорі світять ясніше», — подумав Пхут.

Він зашепотів молитву якоюсь незнайомою мовою і попрямував до храму.

Коли він пройшов кілька десятків кроків, з одного саду виглянув чоловік і пішов за ним назирці, але саме тут наліг такий густий туман, що на площі, крім темних дахів храму, нічого не було видно.

Через якийсь час гарранець наткнувся на високий мур. Він глянув на небо і повернув на захід. Час від часу пролітали над ним нічні птахи й великі кажани. Туман став такий непроглядний, що гарранець мусив раз у раз доторкатись до стіни, щоб не збитися з дороги. Ця мандрівка тривала досить довго, поки Пхут не опинився перед низькою хвірткою, геть оббитою бронзовими цвяхами. Він почав відлічувати їх згори з лівого боку, причому одні сильно натискав, інші — закручував.

Коли так повернув останній цвях унизу, хвіртка тихо відчинилась. Гарранець ступив кілька кроків уперед і опинився в тісній ніші, де панувала цілковита темрява. Він почав обережно обмацувати ногою землю, аж поки не натрапив наче на край колодязя, звідки віяло холодом. Тоді Пхут сів і сміливо зсунувся в глиб провалля, хоч у цьому місці і в цій країні був уперше.

Колодязь виявився неглибокий. Пхут, ставши на похилу підлогу, рушив униз вузьким коридором з такою впевненістю, наче давно знав цю дорогу.

В кінці коридора були двері. Прибулий навпомацки знайшов калатало й тричі стукнув. У відповідь, невідомо звідки, озвався голос:

— Ти, що нічної години порушуєш спокій святого місця, чи маєш ти право сюди входити?

— «Не скривдив я ні мужа, ні жінки, ні дитини… Руки мої не заплямовані кров’ю… Не їв я нечистої їжі… Не забирав чужого майна… Не казав неправди і не зрадив великої таємниці», — спокійно відповів гарранець.

— Чи ти той, кого чекають, чи тільки видаєш себе за нього? — спитав після паузи голос.

— Я той, хто мав прийти від братів із Сходу; але те друге ім’я — теж моє, і в північному місті в мене є земля й будинок, як я сказав чужим, — відповів Пхут.

Двері відчинились, і гарранець зайшов у просторе підземелля, освітлене лампадою, що горіла на столику перед пурпуровою завісою. На завісі була вигаптувана золотом крилата куля з двома зміями.

Збоку стояв єгипетський жрець у білому одязі.

— Ти, що увійшов сюди, — мовив жрець, показуючи рукою на Пхута, — чи знаєш ти, що означає цей знак на завісі?

Куля, — відповів прибулий, — це образ світу, в якому ми живемо, а крила показують, що цей світ кружляє в просторі, наче орел.

— А змії?.. — спитав жрець.

— Дві змії нагадують мудрецеві, що той, хто зрадить велику таємницю, мусить умерти подвійно — тілом і душею.

По хвилинній мовчанці жрець запитав знову:

— Якщо ти справді Бероес (жрець схилив голову), великий пророк Халдеї (він знову схилив голову), для якого немає таємниць ні на землі, ні на небі, зволь повідати слузі твоєму: яка зірка найдивовижніша з усіх?

— Дивовижний Хор-сет, який обходить небо протягом дванадцяти років, а довкола нього кружляють чотири менші зірки. Але