Фараон - Болеслав Прус
Ще не встиг шановний Асаргадон вгамувати свій гнів, як на вулиці залунали звуки флейти й гупання бубна, і невдовзі на подвір’я вбігли чотири майже голі танцівниці. Носії й моряки привітали їх радісними вигуками, і навіть поважні купці з галереї почали зацікавлено приглядатися до них і перемовлятися про їхню вроду. Танцівниці рухами рук і усмішками привітали гостей. Одна з них почала грати на подвійній флейті, друга вторувала їй на бубні, а дві наймолодші стали танцювати по подвір’ю так, щоб не обминути жодного гостя, не зачепивши його своїм серпанковим шарфом.
Ті, що пили за столиками, почали співати, кричати, запрошувати до себе танцівниць, подекуди навіть спалахували сутички, але заводіяки враз заспокоювались, побачивши грізно піднесені палиці дозорців. Тільки якийсь лівієць, роздратований палицями, витяг з-за пояса ніж; але два негри, схопивши його за руки, забрали в нього кілька мідних обручок, як плату за їжу, і викинули його на вулицю. Тим часом. одна з танцівниць підсіла до моряків, дві пішли до купців, які стали частувати їх вином і тістечками, а найстарша почала обходити столи і збирати гроші.
— На храм богині Ісіди!.. — вигукнула вона. — Жертвуйте, побожні чужоземці, на храм Ісіди, богині, яка піклується про всі живі створіння… Чим більше ви дасте, тим більше щастя і благословень пошлють вам боги… На храм матері Ісіди!..
Їй кидали на бубон клубки мідного дроту, інколи зернинки золота. Один купець спитав, чи можна відвідати її, на що вона з усміхом кивнула головою.
Коли вона дійшла до передньої галереї, гарранець Пхут сунув руку в шкіряний мішок і дістав звідти золотий перстень, кажучи:
— Іштар — богиня велика й добра, прийми це на її храм. Жриця швидко глянула на нього й прошептала:
— Анаель, Сахіель…
— Амабіель, Абалідот… — відповів подорожній.
— Бачу, ти любиш матір Ісіду, — мовила жриця голосно. — Ти, певно, багатий і щедрий, тобі варто поворожити.:
Вона сіла біля нього, з’їла кілька фініків і, дивлячись на його долоню, заговорила:
— Ти приїхав з далекого краю Бретора й Хагіта… Подорож твоя була щаслива… Вже кілька днів стежать за тобою фінікійці, — додала жриця тихіше. — Ти приїхав по гроші, хоч сам і не купець. Приходь до мене сьогодні ввечері, коли зайде сонце… Твої бажання повинні здійснитись, — мовила вона голосніше. — Я живу на вулиці Гробниць у будинку «Під зеленою зіркою», — шепнула вона. — Тільки стережися злодіїв, які чатують на твоє багатство, — скінчила жриця, помітивши, що поважний Асаргадон підслухує.
— В моїм домі немає злодіїв!.. — обурився фінікієць. — Крадуть, певне, ті, що приходять з вулиці.
— Не гнівайся, старенький, — відповіла жриця глузливо, — бо в тебе на шиї виступає червоний пруг, а це ознака нещасливої смерті.
Почувши це, Асаргадон тричі сплюнув і тихо вимовив закляття проти злого чаклунства. Коли він одійшов од них в глибину галереї, жриця почала кокетувати з гарранцем. Вона подарувала йому троянду з свого вінка, обняла його на прощання і пішла до інших столів.
Подорожній кивнув господареві.
— Я хочу, — мовив він, — щоб ця жінка прийшла до мене. Накажи привести її до мого покою.
Асаргадон глянув йому в очі, сплеснув руками і розреготався.
— Тифон обплутав тебе, гарранцю!.. — вигукнув він. — Якби в моєму домі сталося щось таке з єгипетською жрицею, мене б вигнали з міста! Тут можна приймати тільки чужоземок.
— Тоді я піду до неї, — відповів Пхут. — Це мудра й побожна жінка і порадить мені багато в чому. По заході сонця даси мені провідника, щоб я не заблудив, ідучи до неї.
— Всі злі духи вселилися до твого серця, — відповів господар. — Чи знаєш ти, що це знайомство обійдеться тобі не менш як двісті, а може, й триста драхм, не лічачи того, що доведеться дати служницям і на храм? За такі ж гроші… зрештою, за п’ятсот драхм ти зможеш пізнати молоду й невинну дівчину — мою доньку, що має вже чотирнадцять років і, як розсудлива дівчина, збирає собі на посаг. Отож не тиняйся вночі по незнайомому місту, бо потрапиш у руки поліції або злодіїв, а користайся з того, що боги дають тобі вдома. Хочеш?..
— А твоя донька поїде зі мною до Гаррана? — спитав
Пхут.
Господар здивовано подивився на нього. Раптом він ударив себе по лобі, ніби розгадав якусь таємницю, і, схопивши подорожнього за руку, потягнув його в далекий куток.
— Я вже все знаю! — шепотів він збуджено. — Ти торгуєш жінками. Але пам’ятай: якщо ти вивезеш хоч одну єгиптянку, втратиш усе майно і підеш у каменоломні. Хіба що… візьмеш мене до спілки, бо я знаю тут усі дороги…
— В такому разі, розкажи, як мені добратися до дому цієї жриці, — відповів Пхут. — І не забудь, що після заходу сонця ти маєш дати мені провідника, а вранці повернути мої мішки й скриню, бо я заявлю в суд.
Сказавши це, Пхут вийшов із харчівні і попрямував до свого покою на верхньому поверсі.
Розлючений Асаргадон наблизився до столика, за яким пили фінікійські купці, і відкликав набік одного з них, Куша.
— Добрих гостей ти мені радиш!.. — мовив господар, не можучи подолати тремтіння в голосі. — Цей Пхут майже нічого не їсть, наказує мені викупити в злодіїв украдені в нього речі, а зараз, наче на глум, збирається до єгипетської танцівниці, замість того, щоб обдарувати жінок мого дому.
— Що ж тут дивного? — відповів, сміючись, Куш. — Фінікіянок він міг мати в Сідоні, а тут йому хочеться єгиптянки. Дурний той, хто, бувши на Кіпрі, не скуштував кіпрського вина, а пив тірське пиво.
— А я тобі скажу, — перебив його Асаргадон, — що це небезпечний чоловік… Вдає з себе міщанина, а сам схожий на жерця.
— А ти, Асаргадоне, схожий на верховного жерця, а насправді — звичайнісінький корчмар! Лава не перестає бути лавою, навіть коли покрита левиною шкурою.
— Але чого він ходить до жриць?.. Я ладен присягтися, що за цим криється якась таємниця і цей хеттський грубіян іде не на веселі розваги до жінок, а на якісь збори змовників.
— Злість і пожадливість затуманили твій розум, — поважно відповів Куш. — Ти схожий на людину, що на
