Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд - Валерій Олександрович Шевчук

отже, майже на платонічному рівні, далі від поцілунків у нас із тією першою дівчиною не пішло, отож прийшов до неї, як чоловік, незайманий, ідеалізованого образу із себе не творив, а подавав таким, як є, але біда в тому, що Іра була цілком переконана: дурю її так само, як вона мене, отже, чинила те не раз безпредметово. Наприклад, не вірила, що піщана коса в Азовському морі мені приснилася, а вона мені таки наснилась; гадала, ніби візиту до господині я вигадав із вивідчою метою, але було, як тут описано: допитувала господиня Іру цілком без моїх побудок та прохань, а зі своїх інтересів; пильнувала тих моментів, коли я зміщував правду, наприклад сказав господині, буцімто ми однокурсники, тощо. Саме тут і був між нами найбільший дисбаланс; зрештою, подумалося мені, є немало подруж, які погідно й добре живуть, а їхні інтимні таємниці з минулого чи й теперішнього приховуються так пильно, що залишаються невикритими, отже, нерозгаданими, і це чиниться для спокою в домі, який через застережні заходи таки зберігається, бо коли в Біблії сказано, що все таємне стане явним, то це правильно не щодо людини до людини, а тільки стосовно людини до Бога, а в людей немало залишається таємного, яке таким навіки й залишається, і, може, це велике благо для обох супряжників. А ще є поняття так званої «святої брехні», коли неправдою оберігають людину від потрясінь, бо правда буває не раз убивча. Отже, як сказано у книзі Йова: «Тільки Бог не чинить неправди», хоча в Єремії стоїть: «Горе тому, хто будує дім неправди» —обидві істини однаково сутні.

Цікавило мене й таке: чому господиня, значно менше звідавши Іру, як я, категорично й безперечно визнала її «дівкою», ще й прирекла, що я ніколи з нею не одружуся? Чи це славнозвісна жіноча інтуїція, чи якесь певне знаття? Питання турбує мене й зараз, у похилих літах, коли і я перебуваю, сказати б, «на висоті віку», адже пророкування господині збулося. Очевидно, то було й передчуття, і знання водночас. Жінка завжди перевищує чоловіка в емоційному сприйнятті, а знання тому, бо це говорила жінка про жінку, а вони ліпше від своїх посестер знають, як ми, чоловіки, попри нашу непомірно вищу інтелектуальну потугу і наївне намагання все повкладати у розграфлені клітинки кросвордів, прагнемо ще й додати до загадки чітко сформульоване подання-підказку. Коли б кросворди складали жінки, вони б, мені здається, вчинили інакше: подання-підказку створили б не таку очевидну або й хибну, даючи розгадувачеві можливість заповнити клітинки, як йому хочеться, але відчуття таємниці залишити. Отже, й тоді доскіпливий розгадувач загадку може розв’язати, хоч, може, й не тими поняттями, що велить йому знайти кросвордоскладач, — для жінки залишається примарна втіха, що її заковики до кінця так і не розгадано або розгадано не так, як замислювала.

Ці думки мене втомили. Господи, подумав я, навіщо мордуюсь? Чому, замість радіти життю й приймати його в душу, як є, намагаюся все загнати за ґрати, тобто у клітинки? Я покохав дівчину, а вона — ніби відповідає взаємністю. Ми тільки-но полюбилися на весняній траві і наковталися духу святої весни. Ми освідчилися, обоє боїмося втратити одне одного, то чого ж більше? Виходить так: я, замість вільно пустити скреслу воду, будую для неї якісь непотрібні загати чи греблі, тоді як скресла вода має вільно й буйно зійти, знісши із собою і весь каламут, адже скреслі води ніколи не бувають чисті, як джерельні струмки. То чи не ліпше відчути захват від могутнього потоку, що його несе весна, бо тільки так ріка може очистити своє русло та й вóди.

І я глянув у небо. Воно було прегарне, густе, насичене, тож увібрав його собі в душу, як даровану сокровенність. Але диво було в тому, що безхмарного щастя й телячої радості я таки не відчував.

23

Стосунки мої з господинею теж зазнали певних змін: вона почала до мене заговорювати частіше, інколи запрошуючи й на чай, ніби віддячуючи, що я її послухався й перестав приводити коханку; про Іру ніколи не заговорювала, бо, очевидно, гадала, що сказала все і коректив до того не було. Інколи згадувала минулі роки: виявляється, вона ще вчилась у гімназії, отже, до революції, не встигши її закінчити, довершила ж навчання за розбурханих часів. Її батько був палким українським патріотом, а якось, коли я згадав, що хрещений у римо-католицькій церкві, вона стрепенулася й оповіла речі, про які ніколи не чув: про громаду українців-католиків у Києві, про якусь пані Вольську, що була дружиною управителя маєтків Терещенка, яка виховувала своїх дітей, як сказала господиня, «в українському дусі»; її донечки, Зося й Марися, були сердечними приятельками Богдана Ярошевського, котрий називався, як господиня сказала, «літерат», хоч я такого письменника ніколи не чув, а ще про Леона Бичковського, якого розстріляли в січні 1918 року муравйовці-більшовики, — про них я також тоді нічого не знав, хоч зараз добре відаю, як і про масові розстріли, що їх чинили ці душителі Української революції. А ще про якогось Йосипа Шелигу-Йорданського, обережно згадала В’ячеслава Липинського, а ще обережніше поцікавилася, чи не чув я про такого історика? Сказав правду: таки не чув. Тоді вона, повагавшись, встала, вийшла у спальню, а за хвилю винесла грубу книгу, увіч давню, й показала мені. Звалася вона «Z driejów Ukrainy»[3] і вийшла в Києві 1912 року. Для мене це було дивом, що тоді польською мовою виходили книги з української тематики. Погортавши спрагло книгу, я виразно визначив, що йдеться там про Хмельниччину, а зміст, якого перебіг очима, вразив: писалося про речі, про які лише здогадно чув, зокрема про полковника Богдана Хмельницького — Михайла Кричевського; до речі, як довідався згодом, він також належав до римо-католицького українства чи руси, як тоді писали. Відразу ж попросив цю книгу прочитати і хоч польською тоді володів не вельми добре, але так занурився у книгу, що геть викинув із голови думки про Іру з розгадками її таємниць; інші таємниці, які розкривалися переді мною, покрили ті, любовні, що, зрештою, було мені корисно, бо в такий спосіб я заспокоївся. Отже, господиня певним чином почала відвойовувати мене в Іри, навіть запропонувала користуватися її кухнею, на