Мобі Дік або Білий кит - Герман Мелвілл
Оповідаючи все це, Квіквег щоразу, коли брав у мене люльку, вимахував нею над головою в сплюха, наче топірцем.
— Нащо ти так, Квіквегу?
— Дуже легко вбий його, о, дуже легко!
Він саме зібрався пуститись у якісь буйні спогади про свою люльку-томагавк, яка, очевидно, мала два призначення: розвалювати голови його ворогам і заспокоювати його душу, — коли раптом увагу нашу привернув до себе сплюх-такелажник. Тісний кубрик уже наповнився густим тютюновим димом, і він почав це відчувати. Задихав важко, а потім йому, видно, закрутило в носі, бо він чхнув; а врешті двічі чи тричі перевернувся, тоді сів і протер очі.
— Ге! — видихнув він нарешті.— Це що за курці?
— Ми з команди, — відказав я. — Коли відпливає судно?
— А, то ви попливете на ньому? Сьогодні, сьогодні! Капітан уночі прийшов.
— Котрий капітан? Ахав?
— А то-ж котрий!
Я вже хотів був розпитати його про Ахава, коли раптом із палуби почувся якийсь гамір.
— 0! Старбак заворушився! — сказав такелажник. — Із нього хвацький старший помічник, хороший чоловік, богобоязний. Та вже як усі встають, треба братися до роботи. — 3 тими словами він вийшов на палубу, а ми — за ним.
Небо було чисте; сходило сонце. Незабаром почав збиратись екіпаж — по двоє, по троє. Метушились такелажники, кричали помічники капітана, і кілька портових робітників ще вносили на палубу всяку всячину. А капітан Ахав усе лишався невидимий, замкнений у своїй каюті, мов у святилищі.
22
З ВЕСЕЛИМ РІЗДВОМ!
Нарешті десь перед полуднем, коли з корабля вже пішли всі майстри і «Пеквода» відбуксирували від причалу, коли й невсипущо-дбайлива Харита відпливла човном на берег, вручивши свої останні подарунки — нічний ковпак Стабові, другому помічникові капітана та її швагрові, і ще одну Біблію стюардові, — після всього цього з каюти вийшли два капітани, Білдед і Пелег; обернувшись до старшого помічника, Пелег сказав:
— Ну, містере Старбак, ви певні, що все в порядку? Капітан Ахав уже готовий — я з ним щойно розмовляв. Вам більш нічого не треба з берега? Ну що ж, тоді скликайте команду. Вишикуйте їх на кормі, грім би їх побив!
— Нащо ці блюзнірські слова, Пелегу, хоч би як ми поспішали! — дорікнув йому Білдед. — Та йди вже, друже Старбак, зроби те, що ми просили.
Та що це! Навіть у ту хвилину, коли вже починається плавання, капітан Пелег і капітан Білдед порядкують на судні, немов це вони мають удвох командувати ним у морі так самісінько, як командували в гавані. А капітана Ахава й досі не видно, тільки кажуть, що він у каюті. Отже, як видно, присутність його була непотрібна ні під час спорядження корабля, ні при випроваджуванні його в море. Та й справді, виводити корабель з порту — це діло не капітанове, а лоцманове; а що до того ж капітан Ахав, як казали, ще не зовсім видужав, то він і залишався в каюті. Все це здавалося досить природним; тим паче, що й у торговельному флоті капітан часто не показується на палубі ще довго після того, як піднімуть якір, а сидить за столом у каюті, весело прощаючись із друзями, які покинуть судно тільки разом із лоцманом.
Та довго думати про це мені не довелося, бо капітан Пелег почав виявляти велике завзяття. Говорив і командував більше він, ніж Білдед.
— Гайда на ют, сякі-такі діти! — зарепетував він, побачивши, що матроси ще метушаться біля грот-щогли. — Містере Старбак, женіть їх на ют!..
— Приберіть оцей намет! — пролунала наступна команда. Як я вже згадував попереду, той курінь з китового вуса розставляли на палубі тільки під час стоянки в порту, і вже років із тридцять на «Пекводі» всі добре знали, що наказ прибрати намет завжди передує команді підняти якір.
— До кабестана! Сто сот чортів! Ворушіться! — загриміло знов, і матроси кинулись до гандшпугів.
Коли судно виходить з гавані, лоцман, як правило, перебуває на носі. Тож тепер Білдед — а він (як і Пелег), треба вам знати, на додачу до інших своїх обов’язків, був ще й офіційно затвердженим портовим лоцманом, і люди навіть підозрювали, що він виклопотав той лоцманський патент, аби не наймати в нентакітському порту платного лоцмана на всі кораблі, в яких він мав пай, — інших кораблів він ніколи не виводив з гавані, — тож тепер Білдед, стоячи на кормі, пильно стежив, як піднімається з води якір, і час від часу мугикав якийсь тужливий псалом, щоб підбадьорити матросів біля кабестана, які завзято горлали хором пісеньку про дівчат із Пропащої вулиці. А проте не далі як за три дні перед цим Білдед тлумачив їм, що ніяких сороміцьких пісень на палубі «Пеквода» не дозволено, особливо під час виходу з гавані; а Харита, його сестра, поклала на койку кожному морякові гарно видану книжечку — збірку духовних пісень Вотса.[25]
Тим часом капітан Пелег, який наглядав за всім іншим на судні, розорявся та лаявся на кормі так, що аж у вухах лящало. Я вже побоювався, що своєю блюзнірською лайкою він потопить «Пеквода» перше, ніж ми встигнемо підняти якір, і мимовільно перестав налягати на гандшпуг, та й Квіквегові порадив так зробити, думаючи про небезпеку, на яку ми наражаємось, розпочинаючи рейс із таким чортякою замість лоцмана. А втім, я зразу втішив себе думкою, що нас порятує своєю побожністю Білдед — дарма що той хотів призначити мені сімсот сімдесят сьомий пай; коли це, раптом щось сильно стусонуло мене під зад, і я, озирнувшись, перелякався, бо побачив капітана Пелега, який саме опускав ногу. Отак я дістав першого в житті копняка.
— Оце так піднімають якір на торговельних суднах? — загорлав Пелег. — Ворушись, бовдуряко, ворушись, хоч і в’язи собі скрути! Квіквегу, ворушись, і ти, з рудими баками, і ти, в шотландському береті, і ти, в зелених штанях, ворушіться! Ворушіться, кажу, щоб вам і очі рогом лізли! — 3 такими словами він ходив навколо кабестана, раз у раз щедро роздаючи копняки, тим часом як незворушний Білдед і далі мугикав свої псалми. Я подумав, що капітан Пелег того дня хильнув чогось міцного.
Нарешті якір підняли, вітрила напнули, і ми почали віддалятись від берега. Був короткий, холодний день різдва Христового, і коли почало рано, як то буває на півночі, смеркати, ми вже були, власне, в зимовому океані, і його бризки, замерзаючи, одягали корабель у кригу, наче в полірований панцер. Довгі ряди зубів на фальшбортах блищали в світлі місяця,