Практична педагогіка - Ксенія Демиденко

У центрі коридору стояла опорна бетонна  колона. Діма колону, звичайно ж, не побачив – він біг, постійно озираючись назад. Ще б чого – всього в декількох метрах біжить  Андрюша  з кулаками напоготові. Я прорахувала траєкторію  Діми, але підскочити, щоб запобігти зіткненню, не встигла. На повному ходу Діма вдарився головою об  бетон. Удар! Я аж заплющила очі, розуміючи, що, можливо, хлопець  вбився. Але Діма  вийшов  з ладу  всього на хвилину. Він почесав  гулю на лобі, побачив, що  Андрій  наближається, оббіг колону, увернувся від переслідувача, і на повному ходу  понісся у зворотному напрямку. Андрюша пригальмував біля самої колони й просто офігів від такої нахабності однокласника.

-    А хтось буде розумнішим чи так і будете далі голови трощити? – кому це я говорила? Обидва бігли вже сходами на другий поверх.

  Ситуація щасливо вирішилася, якщо не вважати того, що від стовпа відвалився дебелий  шмат  тинькування. А  Діма? Та нічого!  Голова у нього виявилася міцною – будь-який професійний боксер позаздрив би.

  До кінця року всі бетонні колони позакривали  дерев’яними щитами. І правильно – дерев'яшку замінити простіше, аніж  заново підтиньковувати і фарбувати бетонний стовп, до того ж щоквартально.  Бо таких  товстолобих Дім по школі бігало з десяток. Бігало регулярно, активно й безупинно. А ще вибиті вікна, знесені двері… Суцільна регулярна руйнація школи. Стільки зайвої енергії у дітей пропадало, аж прикро  іноді було.

Якось озвучила свої думки щодо біганини коридорами в учительській, так вчителька історії Марта Карлівна просвітила:

—  В школі, люба моя, коридор – то не вузький довгий прохід у будівлі, що з’єднує кімнати. Його функція неоціненна. З якоїсь-там мови перекладається як «біговисько». Діти мають рухатися на перервах, щоб викидати оту зайву енергію, в той час кісточки ростуть і розвиваються. Млява дитина – то хвора людина у майбутньому. Тому дитяча рухливість – то норма, не переживайте, звикнете.