Практична педагогіка - Ксенія Демиденко
У класі його звали Дімон, але офіційним прізвиськом було - Броня. Чому «Броня»? У хлопця два переломи правої руки, зламаний ніс і вивихнутий великий палець на лівій нозі. Ви подумаєте, що якийсь причинний? Нє-а! Просто безшабашний і гіперактивний. Так, з деякого часу в психологічних роботах з’явилися ці дивні терміни «суперактивний», «гіперактивний», «мегаактивний». Раніше таких надто швидких і дуже рухливих дітей, які не вміли чи то не хотіли сидіти або стояти на місці, називали моторними чи «з шилом в одному місці». Пам’ятаєте, у «Енеїді» І.П. Котляревського «Еней був парубок моторний, і хлопець хоч куди козак»? І Наталка Полтавка була «дівка моторна». Зазвичай у класі таких «моторних» дітей небагато – ну один чи два. Мені ж дістався колективчик, де таких моторних Енеїв, бо саме хлопці, було не менше половини. І кожен - особистість зі своїми тарганами різної вгодованості в голові, закидонами й прибабахами.
І от серед такої кількості рухливих дітей виділялися суперрухливі, гіперрухливі. З рухливістю у них був явний перебір. От якщо Сашку Вігуру можна назвати електровіником, то Броня – справжня електромітла. Уявіть собі, як це все сприяло порядку на уроках і дисципліні на перервах. Я більше боялася не того, що вони урок зірвуть чи щось учудять протягом навчальних сорока п’яти хвилин, а щоб живими лишилися на перерві. Особливо напружував Скворцов Діма. Другим його прізвиськом після «Броня» було «Двонога торпеда». Його Дімі приклеїла вчителька фізкультури Клавдія Михайлівна.
Середній на зріст, з великою головою, яка, здавалося, жила окремим життям, вічно спітнілий з мокрим волоссям, що стирчало в усі боки – це Діма Скворцов. Його руки й ноги знаходилися у безперервному русі. На уроках він постійно крутився, всіх смикав і турбував. Зауваження пролітали мимо його великих вух зі швидкістю світла. Коли лунав дзвоник, Броня неодмінно першим вилітав з класу, навіть якщо знаходився далеко від дверей. Куди біг - невідомо, але зникав швидко. Побачити Броню на горизонті – це не означало, що ти його знайшов. За секунду він стрімко втікав у невідомому навіть йому напрямку. Діти, та й дорослі, чого приховувати, при появі Броні на горизонті, просто розступалися, на всяк випадок, раптом не помітить, для збереження здоров’я.
Мене як молодого педагога поставили якось на чергування в їдальні. Педагоги зі стажем цей захід не любили страшно, і я потім зрозуміла чому. На перервах потрібно було простежити за порядком і покерувати черговими, щоб вчасно накрили для молодших класів на третій перерві сніданки. Черговими виявилися в той день Діма Броня і Висоцька Таня. Це як лід і полум’я, гепард і черепаха! Чергувати у їдальні діти любили, на відміну від вчителів, тому що на весь день вони звільнялися від уроків і допомагали кухарям та буфетниці, за що мали харч (найкращий!!!) цілий день, а також купу смаколиків у вигляді пончиків, цукерок і різноманітних пряничків. Додому йшли з торбочкою смачного. Вищий ступінь мотивації дітей! Їжа й видовища завжди рулять. Їдальня видовища запропонувати не могла, а от «хавчик», як називали діти провіант різного ґатунку – скільки хочеш! Тому охочий почергувати було море.
Коли на першій перерві по дзвонику в їдальню рвонула половина школи й ледве не знесла прилавок з тістечками, а разом з ними буфетницю Тамару, що несамовито кричала, я зрозуміла, що треба негайно щось робити. Я татаро-монгольське іго, що пре степом, точно так і уявляла: верещить, усе ламає, викорчовує, підминає усе, що на шляху підвертається. А головне – впевнено несеться до мети!
Що могла зробити маленька вчителька Соня Костянтинівна проти цієї дикої орди? Якби я стала на дверях, знесли б і мене, і двері. А навіщо людині кмітливість? Я поставила на дверях Агєєва і Скворцова, пообіцявши дві порції смачного сніданок. Вермішель їх мало приваблювала, а ось дві сардельки – то реально шкільний делікатес! Хлопці розігнали голодних учнів і впускали до їдальні по декілька осіб – таким чином буфетниця Тамара спокійно могла не тільки реалізовувати тістечка й коврижки, але й без спецефектів рахувати та віддавати здачу. Я маю на увазі, що копійки не літали над прилавком, як чайки над морем. А дітям з початкової школи ніхто не плював у компот.
Проте, мені вистачило Броні – чергового, щоб більше ніколи в житті не чергувати в їдальні. Я згодна була на будь-яку громадську роботу, яку завуч та директор вішали на мене, тільки не їдальня!
Танечка почала мити підлогу до того, як остаточно прибрали брудний посуд зі столів. А Діма з тацею вирішив пропливти по свіжовимитій ще вологій поверхні підлоги. Мила забавка, завжди проходила на «ура»! Але не цього разу. Діма послизнувся і … впав з чотирма мисками недоїденого супу прямо перед мийкою, де лежала гора немитого посуду. Дімі – нічого, звиклий до таких приземлень, правда, весь був у вермішелі, яку з себе знімав і в рота пхав – не можна дозволити продуктам пропадати. Але в мийці - половина тарілок тріснутих, надбитих і просто побитих. І таця поламана. Коли порахували збитки від Діминого чергування – схопилися за голови. Не треба пояснювати, чому Дімі заборонили навіть заходити до їдальні, я вже не говорю про чергування.
А ще був випадок, Діма з Андрюшею Зайцем щось там не поділили. Здається, хто буде першим скатувать домашку в Аліни. Діма схопив Аліниного зошита й втік. Андрюша погнався за Дімою. Коли за кимось гнався Андрюша, тому, що втікає, треба було ну дуже швидко це робити, бо наслідки завжди були печальними. А тут ще Аліна навздогін крикнула:
— Щось зробите з моїм зошитом, обом бошки відкручу!
Діма якраз був бігун те, що треба: бігав дуже швидко й навіть на районних змаганнях виступав.
Далі все відбувалося в мене на очах. З дальнього кінця коридору неслися ці двоє: перший , як факела, тримав у правій руці перед собою зошит Аліни, зносячи всіх на своєму шляху без розбору, другий з висолопленим язиком і диким вогнем у очах слдом по вже прочищеному коридору. Якби математичка Ганна Петрівна з купою зошитів не відскочила вбік, вже б збирала зошити й себе. А так вона була педагогом з досвідом ( двадцять років – це не жарт!), тому знала, що дешевше собі обійдеться відскочити. Один правильний рух – і ти жива.
