Не вурдалаки - Світлана Талан

через це проходять. Нічого страшного нема в тому, що у нас є одна чавунна пательня та єдина каструля, бо у нас ще все попереду. Мене тривожить інша думка. Я хвилююся, щоб наші стосунки з Романом не сплелися в якийсь брудний та гидкий липучий клубок, який називається буденністю. Побоююся, щоб такі романтичні відносини не з’їли взаємні докори, сварки, ревнощі та образи. Щоб усі ці гидотні потвори не забруднили наші душі. Хочеться, щоб все це обійшло нас стороною, щоб не вимотало нерви та не різало серце. Знаю, що в більшій мірі спокій у родині залежить від жінки. Я буду намагатися усіма силами зберегти затишок та спокій під нашим дахом, у цій хатинці, зігрітій твоїм, Романе, теплом та любов’ю.

Як же мені впоратися із таким важким завданням, котре перед нами поставило саме життя? Не знаю. Але зараз майбутнє мені здається таким принадним та прекрасним. Адже нема нічого більш природного, чим розділити своє життя з тим, кого кохаєш.

…жовтня 1960 р

У нашому педагогічному колективі п’ять чоловіків. Всі вони молоді і, як вважає наша жіноча половина, дуже привабливі. Дехто з молодих вчительок вже поклав око на молодих вчителів. Це одразу стало помітно по тому, як жінки почали інтенсивніше використовувати косметику, спідниці їх стали коротшими, а підбори взуття – вищими. Я намагаюся пильніше придивитися до сильної половини. Дивно, але всі вони мені здаються гіршими від Романа. У кожному із них я підсвідомо знаходжу якусь ваду. Недоліки ж Романа мені здаються такими незначними, що не варті виїденого яйця. Іноді мені здається, що я його занадто ідеалізую. Чи не хочу помічати недоліки?

Як же його можна не любити? Його приголомшуюча енергія, що збиває з ніг, притягує людей, ніби магнітом. Він має надзвичайну здібність зачаровувати, закохувати в себе оточуючих так, що на нього дивляться із захопленням.

Я також зачарована ним, закохана до нестями. Хочу описати свої почуття, але, напевне, люди за тисячі років так і не винайшли гідних слів, щоб передати емоції закоханої жінки. Я знаю напевно, що моє кохання схоже на безкрайній океан, на нескінченний Всесвіт. Воно всепоглинаюче, воно вічне. І це почуття не дає мені права вбачати в коханій людині дрібні, не варті уваги недоліки. Дивлюсь на нього очима закоханої до нестями жінки і бачу лише те, що хочу бачити: красу коханого, його посмішку, його рухи. Я хочу бути сильною, а стаю слабкою у його могутніх руках. Хочу спостерігати за кожним його рухом, за роботою, за тим, як він тепло дивиться на Даринку. Хочу відчувати його тепло, яке заспокоює. Я хочу бути п’яною від пристрасті у його руках…

…грудня 1960 р

Його поцілунок – втілення ніжності. Його уста такі жадані, такі смачні, що моє тіло від них стає схожим на розтоплений м’який віск. Я ловлю його губи, і ніжність огортає все моє тіло. Руки Романа такі спритні та чутливі, що нагадують руки майстра, який настроює музичний інструмент. Вони чутливі, як у знаменитого піаніста. Лише торкаються вони мого тіла, як починають бриніти мої струни бажання. Коли поцілунок з ніжного переходить у пристрасний, тіло спалахує, мов сірник. Воно розкривається йому назустріч, як бутон квітки навесні. І я втрачаю голову, бо вже не розумію, чи то розпускається квітка, чи розцвітає палке кохання, чи починається виверження вулкану. Наші розпечені тіла сплітаються в одне ціле, і ми перестаємо ними володіти – вони в полоні кохання. Серце шаленіє в грудях, я кутаюся в обіймах коханого, і світ для нас перестає існувати. У ньому є лише ми двоє. Ми і наше безмежне кохання. В якийсь час наші тіла залишають землю й злітають вгору, туди, де міріади мерехтливих зірок. Я ширяю десь угорі, доки приглушений крик не злітає з моїх уст, і зірки розсипаються віялом навколо мене.

– Тобі добре? – шепочуть його пошерхлі від спраги вуста.

Мій любий, коханий, єдиний у всьому світі! Якби ти знав, як мені добре, то не запитував би. Моє тіло стомлене, виснажене до останньої краплі, але ця втома така приємна!

– Чи я ще жива? – думаю про себе. – І звідки дісталося мені таке щастя?

– Я кохаю тебе, – шепочу я замість відповіді.

Чи буде так завжди? Чи не розгубимо ми свої почуття на теренах буденності життя? Я зроблю все, щоб так було завжди. А зараз шепочу всі лагідні слова, які самі приходять в голову. Він теж відповідає мені, і я, засинаючи, все ще слухаю слова, які не стомлюються пестити мій слух.

…березня 1961 р

До Міжнародного жіночого дня зі своїми учнями підготувала концерт для жителів села. Спочатку була урочиста частина, в якій вшанували передових трудівниць голова колгоспу та директор школи. По тому був невеличкий концерт, та діти зіграли невеличку п’єсу. Здалося, що глядачі залишилися вдоволені.

– А чому б нам не організувати драматичний гурток? – запитала я Романа, коли ми повернулися додому. – Мені здається, що глядачі були б раді подивитися спектакль, де грають не діти, а дорослі.

– А хто буде грати? – поцікавився Роман.

– Я, ти та інші вчителі.

– Гадаєш, вони захочуть?

– Ще б пак! Сидять усі вечорами у своїх нірках, як миші, а життя йде, воно не зупиняється. Треба жити цікавіше, наповнювати кожен день свого життя чимось новим, – з запалом почала я. – Треба нести людям радість, дарувати щось приємне, красиве.

– І де ж ми будемо брати декорації, костюми?

– Декорації можуть учні виготовити у шкільній майстерні на уроках праці. Костюми будемо готувати самі.

– Мене гримером візьмете? – пожартував Роман.

Попри всі жарти наступного дня я в учительській на великій перерві зібрала колег та внесла пропозицію. Ідея сподобалася, бо всі пожвавішали, в очах з’явився блиск азарту.

– Я зможу трохи допомогти, – втрутився у розмову наш завгосп. – Є списані фіранки, то можна буде якийсь костюм зшити. Також є обрізки фанери для декорацій, є трохи фарби.

– А у мене є швейна машинка, – сказала піонервожата Люда. – Тож із задоволенням можу щось пошити, якщо, звичайно, дасте мені якусь роль.

– У колгоспному клубі теж можна міль поганяти та щось знайти з костюмів, – сказав директор школи та додав: – Як гарно, що у мене такий молодий колектив! З вами і я помолодшаю!

– Ще й як! Знайдемо і для вас роль, – сказала я.

– Старезного дідугана грати? – сміється директор.

У цей же день всі порпалися в бібліотеці, вишукуючи п’єси.

…листопада 1961 р

До Жовтневих свят ми підготували