Сирітський потяг - Крістіна Бейкер Клайн

— Ні.

— Треба принаймні перевірити.

— Перевір її, це вона їх сюди принесла. — Місіс Ґрот повертається обличчям до спинки.

Містер Ґрот жестом наказує мені підійти. Я розплітаю тугі коси й стаю перед ним на коліна, а він ніжно перебирає моє волосся пальцями. Дивно відчувати дихання цього чоловіка на своїй шиї, його пальці на шкірі. Він щось затискає між пучками й присідає.

— Ага. У тебе є гниди.

Я єдина серед моїх братів і сестер маю руде волосся. Коли я спитала татка, як так вийшло, він пожартував, що, певно, в домі поржавіли труби. У нього самого волосся було темне — «виправлене», як він сказав, роками тяжкої праці, — але в молодості воно було рудувате. «До твого далеко, — казав він. — Твоє волосся таке яскраве, як кінварський захід сонця, як осіннє листя, як золота рибка у вітрині того готелю в Голуеї».

Містерові Ґроту не хочеться голити мені голову. Він каже, що це буде злочин. Натомість він намотує моє волосся на кулак і відрізає його на потилиці. На підлогу падає купка кучерів, і далі він відрізає пасмо за пасмом, залишивши десь сантиметрів із п’ять.

Наступні чотири дні я проводжу в тому нещасному домі, палячи дрова й кип’ятячи воду, діти капризують і плутаються під ногами, як завжди, місіс Ґрот лежить на вологих простирадлах на запліснявілому матраці зі своїм повних вошей волоссям, і я нічого, зовсім нічого з цим усім не можу вдіяти.

— Нам бракувало тебе, Дороті! — каже міс Ларсен, коли я повертаюся до школи. — І — оце так, нова стрижка!

Я торкаюся маківки, де вихоряться пасма. Міс Ларсен знає, чому в мене коротке волосся — це написано в записці, яку я мала їй дати, коли зійшла з вантажівки, — але нічим цього не виказує.

— Власне, — говорить вона, — ти схожа на модницю. Знаєш, хто це такі?

Я хитаю головою.

— Модниці — це дівчата з великих міст, які роблять собі короткі стрижки, ходять на танці й роблять, що хочуть. — Вона дружньо до мене всміхається. — Хто знає, Дороті, може, й ти такою станеш.

Округ Геммінгфорд, штат Міннесота, 1930 рік

Здається, під кінець літа містерові Ґроту починає щастити більше. Хай що впольовує, він приносить це додому в торбині, відразу патрає, знімає шкіру й вішає вглибині сараю. Він зробив коптильню за сараєм, яка тепер безперестанку димить, повна білок, риби й навіть єнотів. У м’яса кисло-солодкий запах, що викликає в мене огиду, але це краще, ніж ходити голодною.

Місіс Ґрот знову вагітна. Вона каже, що має народити в березні. Я непокоюся, що від мене очікуватимуть допомоги, як настане час. Коли мама народжувала Мейсі, на Елізабет-стріт було багато сусідок, які через це вже проходили, тож на мене залишили тільки приглядати за молодшими дітьми. Місіс Шацман, що жила на нашому поверсі, та сестри Краснови з нижнього поверху, які мали на двох семеро дітей, прийшли в квартиру й взяли все на себе, зачинивши двері в спальню. Тато пішов геть. Може, вони його відіслали, я не знаю. Я була у вітальні, грала в ладки-ладусі, вголос повторювала абетку й мугикала пісень, які він виспівував на все горло, коли пізно вночі повертався додому з пабу, будячи сусідів.

До середини вересня круглі барильця золотої соломи цяткують поля, що лежать вздовж моєї дороги додому, викладені в геометричні фігури, піраміди чи розкидані безладними купками. На заняттях з історії ми дізнаємося про пілігримів з Плімутської колонії 1621 року, про їхню їжу, диких індиків, кукурудзу та п’ятьох оленів, принесених на бенкет індіанцями. Ми говоримо про родинні традиції, але, як і Берни, Ґроти ніяких свят не відзначають. Коли я згадую про це в розмові з містером Ґротом, він каже: «Що особливого в індичці? Я можу її будь-коли вполювати». Але так і не впольовує.

Містер Ґрот ще більше віддаляється, на зорі йде полювати, а тоді ввечері — патрати й коптити м’ясо. Коли він удома, то або кричить на дітей, або уникає їх. Іноді він колихає маля, доки те не перестає плакати. Я вже навіть не знаю, чи він і далі спить у спальні. Часто я знаходжу його на канапі у вітальні, його обриси під ковдрою схожі на вивернутий корінь старого дерева.

Якогось листопадового ранку я прокидаюся, припорошена снігом. Напевно, вночі була хурделиця; на матрацах наметено снігу, якого наніс вітер крізь тріщини в підлозі й даху. Я сідаю й озираюся навкруги. Троє дітей зі мною в одній кімнаті, зібрані в гурт, наче ті вівці. Я підводжуся, струшуючи з волосся сніг. Я спала в тому ж одязі, в якому була вбрана вчора, але мені не хочеться, щоб міс Ларсен та дівчата в школі, а надто Люсі, бачили мене в тому самому вбранні (однак інші діти, помітила я, цього взагалі не соромляться). Я витягаю з валізи, яку тримаю відкритою в кутку, сукню й інший светр і швидко перевдягаюся. Увесь мій одяг не зовсім чистий, але я однаково дотримуюся цих ритуалів.

Тільки перспектива опинитися в теплій школі, дружня усмішка міс Ларсен та можливість відволіктися на інші життя, інші слова з книжок, які ми читаємо в класі, допомагають мені вийти за двері. Дійти до рогу вулиці стає важче; після кожної завірюхи доводиться прокладати стежку наново. Містер Ґрот каже мені, що коли за кілька тижнів почнуться сильні заметілі, про школу можна буде забути.

У школі міс Ларсен відводить мене вбік. Вона тримає мене за руку й дивиться в очі.

— Усе гаразд удома, Дороті?

Я киваю.

— Якщо є щось, що ти хочеш мені розказати…

— Ні, мем, — відповідаю я. — Усе добре.

— Ти перестала здавати домашню роботу.

У Ґротів немає ні часу, ні місця читати чи виконувати домашні завдання, а після того, як о п’ятій заходить сонце, немає й світла. У будинку лише два підсвічники, і місіс Ґрот тримає один із них у спальні. Але мені не хочеться, щоб міс Ларсен мене жаліла. Я хочу, щоб до мене ставилися так само, як і до решти.

— Я буду старанніша, — відказую я.

— Ти… — Її пальці затримуються в неї на шиї, а тоді опускаються. — Важко дотримуватися чистоти?

Я знизую плечима, відчуваючи жар сорому. Шия. Треба бути уважнішою.

— У вас є водопровід?

— Ні, мем.

Вона закусує губу.

— Ну, якщо колись захочеш поговорити, приходь до мене, чуєш?

— У мене все гаразд, міс Ларсен, — кажу я їй. — Усе добре.

Я сплю на купі ковдр, скинута на підлогу неспокійною дитиною, коли відчуваю дотик