Притулок пророцтв - Деніел Кіз

– Мабуть, Салінас, тітонька, що вгріла мене погруддям Зевса, а потім її саму побили, може, й до смерті, під час того заворушення. Тедеску довірив їй надіслати папери сюди, при цьому надавши свободу дій.

– Але який сенс надсилати тільки першу частину?

– Вона благоговіла перед ним і називала оракулом, – пояснив Дуґан. – Мабуть, уявила себе верховною жрицею і вирішила захистити його спадщину, інтерпретуючи її на свій розсуд, тож розділила документи і віддала, кому вважала за потрібне.

– Добре, тоді спробуймо розібратися з чотирма рядками, що в нас є.

Дуґан пробіг очима сторінку.

– Поет з Тедеску нікудишній. Проте, схоже, він вважав себе оракулом. У перших рядках містяться посилання на грецьку міфологію. Мабуть, Тедеску використовував парафрази і алюзії на лекціях, а потім вставляв їх у контрольні тести. А пізніше, очевидно, переробив у підказки для своїх пророцтв.

Тія постукала пальцем по аркуші.

– Отже, і «Сімнадцяте листопада», і моджахеди розуміють, що Рейвен, можливо, знає значення алюзій. Та вона й сама не здогадується, що знає. Якщо її відвезуть до Ашрафу, там з неї все виб’ють.

Дуґан взяв текст у руки.

– Рейвен у них, та в нас є ось це. Тільки одна проблема: воно не тримається купи.

Тія провела пальцем по аркуші.

– Насамперед ми повинні виокремити і зрозуміти значення кожного образу, кожну алюзію на античність. Треба віддати належне нашому фахівцеві з класики: тут купа прихованих символів. Слід свердлити глибше, Стоматологу.

– Ти ж мусила вивчати свою історію та міфологію, отже, це твоя парафія.

– Що ж, гаразд, – Тія показала на перші два рядки.

На вежі, звіяній вітрами, богиня без лиця майбутнє стереже,

Збираючи врожай кривавий, заколе всіх ненависті ножем.

– Ніколи не чула про богиню без лиця, – насупилась Тія.

– А про звіяну вітрами вежу?

– Щось мене не осяяло.

– Так ми ж не про маяки говоримо.

– Гаразд, гаразд, аналітику, розберімося з кінцем. «Людиновіл, що вирвався на волю, під стінами чекатиме глибоко».

– Людина з головою вола – це мінотавр. Але що це означає?

– Слухай і вчися, містере аналітик. Посейдон подарував Міносу білого бика. Дружина царя кохалася з ним і привела на світ сина з тілом людини і волячою головою.

– Мабуть, спочатку приказка звучала так: любов зла, полюбиш і вола.

Тія дзвінко вперіщила Дуґана долонею.

– Цар переховував мінотавра в лабіринті. То де в Америці є лабіринти?

– Я знаю кілька: один на території Олкот-Центру у Вітоні, штат Іллінойс; ще один в Коннектикуті, належить Товариству любителів лабіринтів; у Сан-Франциско, в кафедральному соборі Ґрейс. І взагалі лабіринтів ще є сотні, і загадка може стосуватися будь-якого з них. То що це нам дає?

– Усі вони розташовані на поверхні, – похитала головою Тія, – а тут сказано: глибоко, тож, найімовірніше, під землею. Катакомби, підземні лінії електропередач, кабелі, каналізаційні колектори, кротячі і зміїні нори, підземні ріки?

Дуґан ляснув себе долонею по чолу.

– Господи, стривай-но! Підземка! Нью-Йоркське метро, так само, як і англійське, є лабіринтом колій, що розгалужуються в різних напрямках.

– Гадаю, ти теж рухаєшся в правильному напрямку, от тільки як нам точно вирахувати об’єкт?

– У деяких місцях колії проходять не під, а над землею, і ці ділянки огороджені.

Тія похитала головою.

– Але тоді потяги їдуть уздовж стін, а не попід ними.

Дуґан пожував губу.

– Метро… метро… Стривай. Стіна англійською wall, а в Нью-Йорку є станція метро з такою назвою: Волл-стрит. І, до речі, навпроти Нью-Йоркської фондової біржі є статуя вола. Другим об’єктом вони обрали могутню твердиню капіталізму.

– Отже, лабіринт Мінотавра – це Нью-Йоркська фондова біржа, – підбила підсумок Тія. – Лишається ще вирахувати об’єкти номер один і номер три, а також імена сплячих агентів і зброю.

– Ага, і те, як Тедеску збирався її застосовувати.

– Незабаром сюди прийдуть прибиральники, – попередила Тія, – тож попрацюймо над цим удома.

Дуґан зібрав папери, і вони поквапилися на стоянку.

– Твоя кімната чи моя? – запитав Дуґан дорогою до пансіону.

– У моїй освітлення краще.

Коли вони увійшли досередини, Дуґан вдивлявся в Тіїне обличчя, аж доки не згасло світло, і її кривуватої усмішки не стало видно.

– У темряві ти – чиста богиня без лиця.

– Я не розцінила це як комплімент.

– А оскільки ти в нас мисливиця Артеміда, то можна не сумніватися, що ти готова заколоти всіх ножем.

Тія простягла руку через Дуґана і ввімкнула світло.

– Ох ти ж негідник. Сьогодні ти спиш у себе. Сам.

РОЗДІЛ 29

Стамбул – Татван, Туреччина

– Фатімо, чому ми не можемо зайти до музею «Палац Топкапи»?

– Немає часу. Потрібно купити квитки на потяг.

– Ще один? Мене вже від них нудить.

– Це вже останній.

– Куди ми їдемо?

– До іракського кордону.

– Я не хочу до Іраку!

Наскільки ще у неї вистачить терпіння до цього зіпсованого дівчиська?

– Нас уже чекають. Я повідомила, що ми приїдемо.

– По телевізору казали, що війну в Іраку виграла Америка.

– Капіталісти-завойовники виграли тільки першу битву, «Бурю в пустелі», але до закінчення війни ще далеко. І ми переможемо.

– Ми – це хто?

– Ісламський джихад, іншалла!

– Це означає «якщо на те буде воля Аллаха», хіба не так?

– У тебе чудова пам’ять, Рейвен. Коли сядемо на потяг, ти напружиш її і пригадаєш катрени, які склав Тедеску.

– Які ще?..

– Дізнаєшся, коли настане час.

– Скажи мені зараз.

Фатіма під чадрою вивернула Рейвен руку і потягла дівчину ближче до себе.

– Ти мені не вказуватимеш. Я, майорка Фатіма Саїд, казатиму тобі, що робити і чого не робити.

– Мені боляче.

– Це ще дрібнички порівняно з тим, що ти відчуєш, якщо і далі створюватимеш мені проблеми.

Крізь хустку виразу обличчя Рейвен видно не було, та Фатіма все одно послабила стиск. Немає сенсу роз’юджувати дівчину ще більше. Попереду багато роботи.

На вокзалі «Гайдарпаша» вона повела Рейвен до каси.

– Два квитки в купейний вагон на «Доґу-Експрес» до Татвана.

– Два ватаклі-ваґон[33] на «Доґу-Експрес», – повторив касир і додав: – Якщо купите квитки туди і назад, заощадите двадцять відсотків.

– Ми не повертаємося назад.

Фатіма заплатила у євро, і касир простяг їй квитки. Вона знову взяла Рейвен за руку.

– Ходімо, напасте, займемо свої місця зараз же.

Коли вони сідали в потяг, провідник нахилився, щоб допомогти їй піднятися східцями. Фатіма відсахнулася.

– Вам не можна мене торкатися.

– Перепрошую, пані, я забув. У Туреччині звичаї не такі, як у вас.

– …а я