Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером
За Старим Віндзором річка не така мальовнича, і лише біля самого Бовені вона знову набуває своєї краси. Ми з Джорджем тягнули човна повз Хоум-парку, який простягається по правому берегу від моста Альберта до моста Вікторії. Коли ми проходили біля Детчета, Джордж запитав мене, чи пам'ятаю я нашу першу подорож річкою, як ми висадились біля Детчета о десятій годині ввечері і як нам хотілося спати.
Я казав, що, безперечно, я її пам'ятаю, і що таке не скоро забувається.
У суботу напередодні серпневих канікул ми були втрьох, так само, як і тепер. До Детчета ми підійшли втомленими і дуже хотіли їсти. Узявши кошик, дві валізи, покривала, плащі та інші всякі речі, ми пішли, щоб поглянути, де можна зупинитися. Ми підійшли до невеличкого гарненького готелю. Весь його ґанок був обвитий клематісом та плющем. А от жимолості там не було. Я не знаю чому, але мені вкрай хотілося, щоб була жимолость, тому я сказав:
— Ні, не будемо тут зупинятися. Пройдімо трохи далі, може, десь є готель із жимолостю.
Ми пішли далі і прийшли до іншого готелю. Це також був гарний готель, і з одного боку все було обплетене жимолостю. Але Гаррісові не сподобався вигляд чоловіка, який стояв, обіпершись об вхідні двері. Він сказав, що той чоловік зовсім не схожий на хорошу людину, і, крім того, на ногах у нього потворні черевики. І ми знову пішли далі. Ми пройшли чималу відстань, але на своєму шляху більше не натрапили на жоден готель. Потім ми зустріли якогось чоловіка і запитали в нього, як пройти до якого-небудь із них.
— Але ж вони залишились у вас позаду, — сказав він. — Повертайте і йдіть назад. Там буде готель «Олень».
— Ми там були, — відповіли ми, — нам там не сподобалось: там немає жимолості.
— Ну, тоді, — продовжував чоловік, — якраз навпроти є «Панська садиба». Туди не заходили?
Гарріс відповів, що ми не захотіли там зупинятися через те, що нам не сподобався вигляд чоловіка, який стояв біля дверей, а, крім того, Гаррісові ще й не сподобалися колір його волосся і черевики.
— Тоді я навіть не знаю, що вам порадити, панове, — сказав наш перехожий. — Крім цих двох тут більше немає готелів.
— Що, взагалі? — вигукнув Гарріс.
— Жодного, — відповів чоловік.
— Що ж нам, в дідька, робити? — закричав Гарріс.
Тут обізвався Джордж. Він сказав, що коли ми з Гаррісом хочемо, то можемо збудувати собі такий готель, який нам до вподоби, і найняти відповідну прислугу. Що ж до нього, то він повертається в «Олень».
Досягти в чомусь ідеалу ніколи не вдавалось навіть найсвітлішим головам. Усвідомлюючи нікчемність земних бажань, ми з Гаррісом зітхнули і пішли слідом за Джорджем.
Ми принесли наші статки до «Оленя» і склали їх у холі.
Підійшов господар і привітався:
— Добрий вечір, джентльмени.
— О-о, добрий вечір, — відповів Джордж, — нам, будь ласка, три ліжка.
— Мені дуже шкода, сер — сказав господар, — але, боюсь, із цим я не зможу вам зарадити.
— Пусте, — сказав Джордж, — може бути і два. — Двоє з нас можуть спати на одному ліжку, хіба ні? — продовжував він, повертаючись до мене з Гаррісом.
— Так, звичайно, — відповів Гарріс. Він подумав собі, що ми з Джорджем дуже легко зможемо поміститися на одному ліжку.
— Мені дуже шкода, сер, — знову повторив господар, — але в цілому будинку немає жодного вільного ліжка. Ми і без того вже повкладали по двоє, а то й по троє чоловіків в одне ліжко.
Це дещо приголомшило нас.
Але Гарріс був старим мандрівником. Він швидко опанував ситуацію і, весело засміявшись, сказав:
— Ну що ж. Вдіяти справді нічого не можна. Доведеться миритися з незручностями. Влаштуйте нас у більярдній.
— Дуже шкода, сер. Троє джентльменів уже сплять на більярдному столі, а двоє в кав'ярні. Жодної можливості прийняти вас на ніч немає.
Ми взяли свої речі і пішли до «Панської садиби». Це був гарний невеликий готель. Я сказав, що мені він подобається навіть більше, ніж попередній, Гарріс погодився зі мною і мовив, що все буде гаразд, і що нам необов'язково дивитися на того чоловіка з рудим волоссям, та й, зрештою, не винен же він у тому, що в нього руде волосся.
Коли Гарріс говорив про це, в його голосі звучали доброзичливість і співчуття.
У «Панській садибі» нас навіть не хотіли слухати, господиня зустріла нас біля сходів і привітала повідомленням, що протягом останніх півтори години ми вже чотирнадцята компанія, яку їй доводиться завернути. На наші несміливі пропозиції щодо стайні, більярдної кімнати чи вугільного погреба вона лише презирливо посміхнулася: всі ці закапелочки вже давно були захоплені.
Чи може вона порадити якесь місце в селі, де ми могли б зупинитися на ніч?
— Якщо ви готові змиритися з певними незручностями — але запам'ятайте: я вам цього не радила — то за півмилі вниз по Ітонській дорозі є пивниця.
Ми не стали чекати, що вона говоритиме далі. Ми схопили кошика, валізи, плащі, покривала, решту пакунків і помчали. Туди було радше миля, ніж півмилі, але нарешті ми дісталися до місця і, відхекуючись, увійшли усередину.
Зустріли нас у пивниці досить безцеремонно. Всі з нас просто сміялися. У цілому будинку було всього три ліжка, і на них уже спали семеро одиноких джентльменів та дві подружні пари. Однак добросердний господар, який саме був у залі, порадив нам спробувати щастя в бакалійника, це поряд з «Оленем». І ми знову пішли назад.
У бакалійника все було забито. Якась стара пані, що трапилась нам у крамниці, люб'язно запропонувала пройти з нею зо чверть милі до своєї подруги, котра інколи здає кімнати чоловікам.
Ця стара пані ходила дуже повільно, тож до її подруги ми йшли хвилин зо двадцять. Ми пленталися за нею, і наш похід вона скрашувала розповідями про те, як у неї болить спина.
Кімнати її подруги вже були зайняті. Звідти нас скерували до будинку 27. Двадцять сьомий був заповнений, і послали нас до тридцять другого. Але і в тридцять другому все було зайнято.
Тоді ми повернулись на велику дорогу, Гарріс сів на кошик і мовив, що більше він нікуди не піде. Сказав, що тут місце наче спокійне і він хотів би тут і померти. Він попросив Джорджа й мене поцілувати за нього його матусю, а також передати всім родичам, що він пробачив їх усіх і помер щасливим.
Саме в цей час з'явився ангел в
