💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером

Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером

Читаємо онлайн Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером
пуделем. Після того фокстер'єрчик повернувся на своє місце і вхопив бульдога за вухо, намагаючись прогнати його. Бульдог, надзвичайно справедлива тварина, накинувся на всіх, кого міг дістати, включно зі швейцаром, що дало маленькому тер'єрові можливість безперешкодно насолоджуватися сутичкою з дворнягою, яка зовсім цього не заперечувала.

Тому, хто знає собачу натуру, навряд чи є потреба говорити, що до того часу всі інші собаки у вестибюлі гризлися так, ніби від результату того бою залежало їхнє життя чи їхній притулок. Великі собаки скубалися одне з одним, а ті, що менші, воювали між собою, і у вільну хвилинку хапали великих за лапи.

Вестибюль перетворився на справжнє пекло, лемент стояв неймовірний. Знадвору зібрався натовп, і всі допитувались, що це там за зібрання, або кого там убили і за що. Прибігли чоловіки з жердинами та мотузками і спробували розтягти собак. Навіть поліцію викликали.

У розпалі гармидеру повернулася та гарненька молода панянка, схопила свого любого песика на руки (він уже вклав долі дворнягу, щонайменше на місяць, і тепер сидів з виглядом новонародженого ягняти), поцілувала його і запитала, чи його не вбили і що з ним зробили оті величезні мерзотні і жорстокі собацюри. А він пригорнувся до неї і дивився їй в очі так, ніби хотів сказати: «Який же я радий, що ти прийшла і забрала мене подалі від цього ганебного видовища!».

Вона сказала, що керівництво універмагу не повинно впускати таких от великих і злих собак туди, куди приходять зі своїми собаками поважні люди, і що вона має намір подати на декого до суду.

От така вже вона, природа фокстер'єрів. Тому я не осуджую Монморенсі за його схильність ганятися за котами. Але того ранку він пожалкував про те, що дав їй волю.

Як я вже казав, ми поверталися з купання, і коли дійшли до середини Хай-Стріт, перед нами від одного з будинків вискочив кіт і побіг через дорогу. Монморенсі скрикнув від радощів (це був крик мужнього воїна, котрий бачить, як ворог іде прямісінько до його рук. Напевно, так само кричав Кромвель, коли побачив шотландців, що спускалися пагорбами) і тут же кинувся за здобиччю.

Його жертвою був великий чорний кіт Том. Я ще не бачив такого великого кота, так само як і такого пошарпаного. В нього не було половини хвоста, одного вуха і значної частини носа. Він був надзвичайно довгим і м'язистим. Весь його вигляд був сповнений спокою і самовдоволення.

Монморенсі кинувся за бідолашним котом зі швидкістю двадцять миль на годину. Але кіт не поспішав — схоже, він навіть гадки не мав, що його життю загрожує небезпека. Він собі спокійно дріботів, аж поки його потенційний убивця не наблизився до нього на один ярд. Тоді він розвернувся і всівся посеред дороги. Він поглянув на Монморенсі добродушним допитливим поглядом, наче запитував:

— Ви щось хотіли?

Хоробрості Монморенсі не бракувало ніколи. Але у вигляді того кота було щось таке, від чого стислося б серце у найвідважнішого пса. Він різко зупинився і поглянув на Тома.

Вони обидва мовчали. Дивлячись на них, можна було собі уявити, що між ними відбувається розмова. Щось на зразок:

Кіт. Чи можу я чимось вам допомогти?

Монморенсі. Ні-ні, дякую.

Кіт. Якщо вам справді щось потрібно, ви не соромлячись можете про це сказати.

Монморенсі (відступаючи вниз по Пай-Стріт). О, ні-ні, справді, не переймайтеся. Схоже, я помилився. Мені видалося, що ми знайомі. Вибачте, що потурбував вас.

Кіт. Ну що ви. Мені навпаки було приємно. А ви впевнені, що вам нічого не потрібно?

Монморенсі (продовжуючи відступати). Цілком, цілком, дякую, цілком. З вашого боку це дуже люб'язно. Усього вам найкращого.

Кіт. І вам також.

Після цього кіт піднявся і пішов собі далі, а Монморенсі, підібгавши те, що називається хвостом, обережно повернувся до нас і зайняв непомітну позицію позаду.

До сьогодні від самого слова «кіт» Монморенсі весь здригається і дивиться на вас таким жалісливим поглядом, наче хоче сказати:

— Будь ласка, не треба.

Після сніданку ми пішли скуповуватися, щоб заповнити човен харчами на три дні. Джордж сказав, що нам слід набрати овочів: не вживати овочів — дуже недобре для здоров'я. Він додав, що їх дуже просто готувати, і сказав, що цим він займеться сам. Тож ми взяли кілька фунтів картоплі, бушель[26] гороху і кілька капустин. З готелю ми взяли пиріг з яловичиною, кілька пирогів з аґрусом і баранячу ногу. Фрукти, тістечка, хліб, масло, а також варення, бекон та яйця ми придбали в місті.

Наш від'їзд з Мерлоу, я б сказав, був одним із наших найбільших досягнень. Це було щось величаве та вражаюче, і водночас у ньому не було жодної демонстративності. У кожній крамниці, куди ми заходили, ми наполягали, щоб нам одразу все запаковували і відправляли разом з нами. І ніяких: «Гаразд, сер, я зараз же відправляю. Розсильний буде там скоріше за вас» — а потім самим висиджувати на пристані, двічі повертатися в крамницю і здіймати галас. Ми чекали, коли спакують кошики, і забирали розсильних із собою.

Чітко дотримуючись цього правила, ми обійшли добрячу кількість крамниць. Наслідком було те, що коли ми скінчили, слідом за нами йшла ціла команда розсильних із кошиками наїдків, яких тільки душа бажає, а наш похід униз до річки по Хай-Стріт був таким вражаючим видовищем, якого Мерлоу, напевно, вже давно не бачив.

Порядок процесії був такий:

Монморенсі із палицею в зубах.

Дві якихось не зовсім пристойного вигляду дворняги, друзі Монморенсі.

Джордж, із плащем і покривалом у руці і короткою люлькою в роті.

Гарріс, що намагався йти невимушеною граційною ходою, несучи в одній руці роздуту валізу, а в іншій — пляшку з лимонним соком.

Розсильні від продавця овочів та від пекаря з кошиками.

Коридорний з готелю з кошиком.

Розсильний від кондитера з кошиком.

Розсильний від бакалійника з кошиком.

Якийсь пелехатий пес.

Розсильний із сирної крамниці з кошиком.

Чоловік із мішком.

Приятель чоловіка з мішком, з руками в кишенях і глиняною люлькою в роті.

Розсильний від торговця фруктами з кошиком.

Я, з трьома капелюхами та парою черевиків у руках і з виглядом, ніби я до цього всього не маю жодного стосунку.

Шестеро хлопчаків та чотири бездомних собаки.

Коли ми спустилися до пристані, човняр запитав:

— Дозвольте запитати, сер, у вас був баркас чи критий бот?

Коли ми сказали йому, що в нас був чотиривесловий човен, він, схоже, був здивований.

Того ранку парові баркаси завдали нам

Відгуки про книгу Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: