Безмірна залежність - Лола Астра

Я нікому не сказала, що Ілля знову мені пише, бо довелося б зізнатися, що я сама перед ним вибачилася. Мене б не зрозуміли. Всі вважали, що Ілля грає моїми почуттями, а можливо, навіть сміється наді мною. Але моє серце не могло мене обманювати, я ніколи не помилялася в людях. Просто Ілля дорожив своєю свободою.

Я не наважувалася писати йому про своє кохання. Хвилювалася, що він знову зникне. А ще я розуміла, що тільки моє мовчання може торкнутися чогось в його душі, і тоді він зрозуміє, що я потрібна йому. Тому я з усіх сил намагалася бути стриманою.

Можливість зникнути з його життя і дати час все обміркувати мені випадала наприкінці липня — ми їхали з мамою на море. Я дуже раділа, що вона їде разом зі мною, тому що наодинці з собою — без Іллі — це було б нестерпно. Я думала про те, що, можливо, перед від'їздом мені варто написати Іллі про свої почуття, і на два тижні просто відключити інтернет. Дати Іллі час визначитися, зрозуміти, хоче він бути зі мною чи ні, набратися сил і бути щирим, адже він не любив завдавати людям болю.

Але все залежало від того, як буде складатися наше спілкування до моєї відпустки, а поки я задовольнялася лише його нечастими повідомленнями. Він мені не телефонував.

«Вчора ввечері Ілля ще раз написав, а зараз все одно мовчить. На душі хвилювання: такий тягучий біль через те, що все так скінчилося. Я дуже хочу бути з ним, але він теж повинен хотіти. Якщо він повернеться, то я… Я сама поїду до нього у вересні! Я зроблю це! Але я повинна дати йому свободу. Але як же я хочу, аби він сумував за мною. Ілля, Боже, прошу вас, дайте мені сил пережити це і прийняти поразку гідно.

Сьогодні мені дуже сумно. Не погано і не нестерпно боляче, а дуже сумно. Сумно втрачати, відпускати, але ж я повинна дати Іллі свободу. Я зробила все, що могла, але я не можу вплинути на його почуття. Занадто пізно. Я молюся Богу про смирення, я хочу гідно прийняти його нелюбов, я хочу побажати Іллі щастя. І якщо він так і не повернеться, я повинна поважати його рішення.

Він пише мені один раз на декілька годин. Пише і зникає. Пише і зникає. А я чекаю його смиренно. Не знаю, але саме зараз, в цю хвилину, я раптом відчула, що все буде добре, все може стати реальністю. Як шкода, що це відчуття скоро мине, і мене знову накриє хвилею зневіри.

І все ж боляче. Це постійне хвилювання в грудях протягом двох тижнів. Невже воно ніколи не зникне? Напевно, коли це станеться, я буду абсолютно щасливою. Як же важко!

Якщо Ілля знову відкриється, скаже мені про кохання, повернеться, буде таким, як раніше, більше писатиме, знову зателефонує, якщо я відчую, що він не знущається наді мною, то я виправлюся, я стану спокійною, я повірю йому остаточно, я розслаблюсь. Але мені потрібен цей шанс. Як же я хочу до нього!

Не знаю, що й гадати. Що у нього в голові? Чи думає він про мене взагалі? Ми зараз граємося одне з одним, тримаємося на відстані, а раптом це кінець? А може, навпаки — початок? Після всіх з'ясувань стосунків, можливо, ми просто почнемо спокійно спілкуватися? Хто знає. Скоро я поїду, що станеться за ці дні? Що залишиться від нашої любові? Ілля, мені просто хочеться відчути тебе, побути поруч, частіше спілкуватися. Я не хочу, аби все скінчилося саме так… Я більше не пишу йому про любов, не випрошую її, ми стримані, так все може і затихнути.

Написала Іллі, а повідомлення вже більше двох годин не доставлено. І знову тривога на душі, що я вже в нього в чорному списку і так далі, хоча розумом усвідомлюю, що це не так, інакше не було б таких повідомлень і 40 пропущених викликів. Ми граємо наші ролі, нам весело, ось тільки моєму серцю гірко від того. Через три дні я їду на море. Відчуваю якусь смиренність, тому що до від'їзду я не в силах на щось вплинути, я можу лише покірно чекати: напише мені Ілля, зателефонує, чи буде доставлено моє повідомлення взагалі. Нікому не кажу про те, що Ілля повернувся, мені не потрібні нічиї поради. Я не хочу думати про будь-чиє ставлення до цього. Занадто багато людей втягнуто в складну ситуацію мого життя. Мені потрібен спокій. І Іллі також.

У мене дивний стан. Почуття болю минуло, я змирилася з тим, що Ілля мене не кохає, але все одно чекаю і сподіваюся. Хочу його повідомлень, дзвінків, почути його голос. Я уявляю, як дарую йому свободу в надії, що це оновить наші почуття, а не знищить. Ось чого я хочу — почати все спочатку. Але тепер я боюся відкривати душу, казати про любов. Мені боязко.

Останній день на роботі перед відпусткою минав в шаленому темпі. Протягом тижня я змогла зосередитися на якісному виконанні своїх функцій, і тепер мені залишилося лише трохи напружитися, а потім — насолоджуватися відпочинком. Хоча… Кого я обманювала? Було страшно, адже я знала, що моя відпустка може перетворитися на справжнє пекло, якщо Ілля знову зникне.

Я сиділа на нараді. Мене з'їдали тривога і страх, а ще якась приреченість, коли раптом Ілля написав мені:

«Як же я хочу