Одне без одного - Анна Чмутова
Ніхто й бровою не повів на дивні питання. Вірі це не подобалося. Набагато простіше боятися, коли ти знаєш, кого треба боятися. А поки це розмитий образ, він обростає новими деталями, які сама собі вигадує Гаєвська. Усе ж із фантазією у неї все гаразд.
Дівчина проходиться рядами з новорічними прикрасами. Різноколірні шари, гірлянди й купа ароматизованих свічок роблять свою справу. Віра фотографує декілька позицій і кидає сестрі. Все ж вона планує поставити ялинку в спільній кімнаті. Якщо вона збирається будувати міст, у його фундаменті не має залишитися взаємних закидів.
«А я думала, ти Ґрінч. Мені подобаються сині кульки».
Віра хмикає на повідомлення від Варі. Не відповідає нічого, але слухняно бере з полиць сині кульки. Тільки на касі розуміє, наскільки не розумним було йти в магазин пішки. Вона ж банально не дотягне ялинку в руках. Продавчиня в раз розуміє її проблему:
— У нас є кур’єрське доставлення. Увечері ялинка може бути у вас.
Віра погоджується, платить, залишає адресу й іде. Вона вирішує сьогодні вбити себе й колінні чашечки. Тому до місця зустрічі з Романом іде пішки. Часу в неї — купа. Все ж закладала собі декілька годин на магазин. Зазвичай, коли в графіку з’являється порожнє місце, Віра його займає прогулянками. Якби не ці неочікувані прогалини, вона б взагалі забула, як виглядає місто.
На визначене місце приходить майже одночасно з Романом. Замовляє собі обід і не плану взагалі відкладати розмову:
— То що ти можеш мені розповісти?
— Те, що в тебе мозок не на місці. Або ти це знаєш, або осягнути не можеш, бо мозок не функціонує правильно.
— Мій мозок — це моя турбота. І досить із мене робити божевільну. Навіть якщо я така й зараз мої вчинки здаються тобі дивними.
— Дуже. Я можу поділитися з тобою інформацією лише в одному випадку.
— Зараз буде умова про рака, що має співати на горі?
— Майже. Ти поясниш мені свою мотивацію. І якщо вона мені здасться аргументованою й здоровою, я можу щось розповісти.
— А тобі яка різниця, як я буду користуватися цією інформацією?
— Ну, по-перше, у мене є ексклюзивні дані. Ті, про які знаю лише я. І у випадку чого, одразу зрозуміють, звідки інформація в тебе. Я не хочу опинитися крайнім у схемах, що мені вже набридли.
— Гаразд. По-перше, я божевільна. Тримай це десь у голові собі.
Офіціант приносить Вірі каву, й дівчина повільно розмішує ложкою рідину, змішуючи пінний малюнок в однорідну масу.
А дійсно? Навіщо це їй? Тільки через бажання захистити подругу? Чи через природний потяг до справедливості? Чи просто самозахисні запобіжники перегоріли?
— По-друге буде? — не витримує Роман мовчання.
— А по-друге, в мене гостре почуття справедливості.
— Одразу говорю, що цей аргумент мене ніяк не переконає.
— Окей. Так, я полізла в цю справу з цікавості й бажання допомогти Алісі. Моя приятелька в суді розповіла, з ким у тебе тимчасові контри з суддів.
— Обожнюю сарафанне радіо в нашій роботі.
— Як уже є. Так от, Баженов цей — мій знайомий. Ну точніше я його знаю не з роботи. В суді ніколи з ним не перетиналася. Тому я одразу й не зрозуміла, про кого Оля мені говорить. Потім вже пошукала в інтернеті інформацію. Якщо я скажу тобі, що в мене особисті інтереси в цій справі, це буде достатнім аргументом?
— Ні. Поки це схоже на те, що ти на ходу все вигадуєш.
— Гаразд. Баженов Семен Андрійович проходив по справі з загибелі моїх батьків декілька років тому.
— І?
— І він прикрив винного в аварії. Бо це була його дружина.
— Бляха, — видихає Роман. — Тільки мені не вистачало бажання помсти. Повір, воно дуже рідко приносить реальне полегшення.
— Та яка помста? Я пережила ситуацію вже сотню разів. І ні, не хочу мститися йому та дружині. Це їм жити з цією гидотою, а не мені. Але ж людина справді – гандон.
— Тут сперечатися не буду.
Сердюк замовкає. А Віра дає йому час обдумати ситуацію. Щиро сподівається, що її аргумент в очах Романа буде гідним.
Вона злукавила, коли сказала, що вже все перехворіло в тій історії із загибеллю батьків. Навряд чи це переболить остаточно. Хіба що може перегоріти нейронний зв'язок до болю від вічних переживань. Тоді настає повна апатія. І Віра вже давно мала цю стадію у прийнятті смерті батьків.
У неї ніколи не було надто довірчих стосунків із ними. Приятельські — так. Близькі — ні. Але яка різниця тут, коли твоїх батьків більше не існує?
Вони їхали ввечері від друзів. Батьки були компанійськими в них. Варвара — їхня копія на відміну від дуже обережної й холодної Віри. І часті зустрічі з друзями були традиційною частиною життя батьків. Ось такого дня в їхню машину на перехресті й врізалася чужа машина.
Віра була впевнена: батько ніколи не поїхав би на червоний, як це намагалися виставити в суді. Але ж всі реєстратори й камери на сусідніх будинках одночасно несподівано перестали працювати. Дуже дивно, так? Особливо, коли в одній машині загинули всі, а в іншій — обійшлися двома переломами.