Одне без одного - Анна Чмутова
Вірі хочеться відповісти щось у своїй манері: саркастично й дещо грубо. Але дівчина в останню мить прикушує язика. Якщо Гаєвський вперше після того випадку так спокійно й весело з нею розмовляє, то вона не має ані жодного права порушувати цю тенденцію.
Дівчина йде на кухню, слухняно ставить чайник і пише Варварі.
«Що за самоврядування?»
Відповідь не змушує довго на себе чекати:
«Просто можна подякувати».
Віра хмикає. Але ж мала могла й попередити. Віра хоча б розплутала волосся, одяглась якось привабливіше. А так перед Назаром з’явилася типова домогосподарка: із зачіскою, що вже потребує шампуню, в розтягнутих штанах і домашньому топі, на якому ще не просохли плями від мийного засобу, яким Віра відмивала плиту на кухні.
— Твоя кава готова! — кричить у глибину квартири.
А сама думає, наскільки нормально було б прямо зараз перевдягтися? Ні, це вже неадекватно. Не можна звабити чоловіка лише одягом, коли їй потрібні його серце й душа.
— Я теж готовий, — бурмотить Назар. Заходить до кухні, витираючи руки якоюсь ганчіркою. Віра такі навіть не бачила у ванній.
— У сенсі?
— У сенсі, що знайшов проблему й зрозумів, що треба з нею робити. Якщо зараз напоїш кавою, то потім з’їжджу в магазин за деталями.
— Так, сідай, — Віра одразу ж ставить чашку з напоєм перед Назаром. Дивна тенденція: Гаєвський вже вдруге за тиждень тут п’є каву. Минулого разу Віра ридала після таких посиденьок пів ночі. Що буде зараз, вона й уявити не може.
— Вір, стосовно нашої розмови минулого разу, — починає Назар.
— Кхм, так.
— Я пропоную поки не розлучатися.
Надія загоряється тьмяним вогником у середині Віри. Невже її монолог вплинув.
— Але я й не хочу нічого починати з самого початку. Давай поки що все побуде, як є. Візьмемо паузу на ухвалення рішення.
— Кхм. Я маю лише кілька уточнювальних питань.
— Слухаю.
— А що зміниться через умовний місяць? — Віра бачить, що Назар хоче їй щось сказати, але жестом показує йому замовкнути — Ти зрозумієш, що це було правильне рішення чи ти зрозумієш, що жити не можеш без мене. Так, я зараз перебільшую. Але все ж. Як ти ухвалиш остаточне рішення, якщо нічого не міняти?
— Тобто ти пропонуєш нам все ж знову почати стосунки? На випробувальному терміні.
— Хоча б так. Формулювання, звісно, дике. Але інакше ти не даєш жодного шансу на наші стосунки. Ти не згадаєш, як нам було гарно, якщо будеш жити один, пити віскі й іноді згадувати про існування дружини.
— Тобто ти вважаєш, що життя в усамітненні з віскі апріорі краще спогадів про тебе? — несподівано веселиться Назар.
— Я боюсь, що ти так можеш вважати.
— Гаразд. Давай я зараз у магазин з’їжджу. Куплю вам новий гусак і поставлю. А потім обговоримо деталі.
Назар сам відносить чашку до мийки, а на зворотному шляху на секунду зупиняється поруч із Вірою. У дівчини вібрують усі нейрони в очікуванні, що її зараз обійматимуть. Але Назар нічого не робить, тільки з коридору вже:
— Я візьму твої ключі?