Згори вниз. Книга страхів - Таня Малярчук
- Хіба це так важливо?
- Це дуже важливо. Ми їли бульйон, і мама має знати!
- Їй зараз інших проблем вистачає…
- Бульйон - це не проблема.
- …вона народила тобі ляльку. Як ти її назвеш?
Цвєтка ні на хвилину не завагалась. Вона знала моє
ім'я ще до мого народження.
- Мітла!
2
Вона була худенька і чорноволоса, завжди в міні-спідничках, в елегантних черевичках на підборах середньої висоти. Вона фарбувала очі і губи в яскраві кольори і носила великі обвислі сережки у формі грона винограду.
Коли мені було шість років, я вважала її найпрекраснішою дівчиною на світі.
З
Ми спали в одній кімнаті: Цвєтка на розкладному дивані, я - в дитячому ліжечку зі знятою решіткою.
Як тільки починало темніти, я переносила свою подушку на її диван і клала поруч з її подушкою, але так, щоб Цвєтка цього не бачила і не встигла мені заборонити. Коли вона роздягалась і лягала спати, я вже була там - на краєчку її дивана, вкрита ковдрою з головою, згорнута калачиком, щоб займати якомога менше місця і якомога менше її роздратувати. Деколи Цвєтка криками і скандалом повертала мене назад, деколи була добра і поблажлива.
Її доброта ховала в собі небезпеку. Цвєтка завдавала удару в момент, коли я найменше його сподівалась.
- В тебе гарні губи, - казала мені Цвєтка, коли ми поруч лежали в темряві і чекали на сон. - Кращі, ніж у мене.
Мене розпирало від гордості, і я, беззахисне звірятко з кращими ніж у неї губами, починала хотіти більшого.
- І волосся у мене краще, ніж у тебе. Товстіше. Не таке рідке.
Цвєтка мовчала.
- І нігті. Твердіші ніж у тебе. Мають кращу форму…
Цвєтка мовчала. Я поспіхом перебирала в умі кожен свій орган і визначала, який з них вартий уваги. Поки є добра нагода відзначитись.
- Але вся я краща за всю тебе, - спокійно відрубувала Цвєтка і відверталася в інший бік, щоб заснути.
- Я знаю, де ти ховаєш від мами щоденник, - погрозливо, заради помсти, кілька разів шепотіла я, і горло моє, як акваріум, заповнювалось сльозами.
Цвєтка мовчала. Вдавала, що спить.
Вона ніколи не піддавалась на шантаж.
4
В мене було дві розваги, коли я залишалась вдома сама. Варити «шоколадку» і мільйон разів, смакуючи її, переслуховувати вініловий запис «Арлекіна» Алли Пугачової.
«Шоколадку» я варила в алюмінієвій мисочці з какао-порошку, цукру і молока.
Одного разу какао-порошок закінчився. Я перевернула догори дригом всі кухонні шафки і не виявила нічого подібнішого до какао, як мелену каву. Я вирішила, що це майже те саме, і «шоколадка» вийде навіть незвичніша. Дала всього, чого вимагав рецепт. Вкинула ще масла, кориці і кардамону. Грецького горіха і родзинок. Стояла над плиткою на табуреті і ретельно помішувала суміш. Я не вміла варити бульйон, і зараз його варити не вмію. Я би не змогла холоднокровно відрізати голову коропові і смажити його на маленькому-маленькому вогні без найменшого співчуття.
Кава в алюмінієвій мисочці закипала дивними великими бульбашками. Вона загусала з катастрофічною швидкістю. Мені ставало все важче і важче помішувати її ложечкою.
Зневірена, я вимкнула газ і всунула мисочку разом з «шоколадкою» під проточну холодну воду. Потім під гарячу. Кава так загусла, що перетворилась на камінь і безнадійно пристала до дна моєї улюбленої алюмінієвої миски. Не допомагала ані вода, ані повторне розігрівання.
Я не бачила іншої ради, ніж як сховати продукти свого злочину - мисочку і ложку, якою помішувала «шоколадку» - під диван. Краще було викинути все це у сміттєву корзину надворі.
Наступного дня ми з Цвєткою повертались - я з дитсадка, вона - зі школи. Цвєтка йшла тротуаром, я - калюжами. Вечоріло.
Цвєтка сказала:
- Мама знайшла тарілку, яку ти спалила і сховала під диван. Вона дуже люта. Зараз буде кричати на тебе.
- А як вона знайшла? - я дуже не любила, коли мама на мене кричить.
- А як ти так спалила миску?
- Я варила з кави «шоколадку». Вона чомусь стала тверда, як камінь.
- Тепер маєш. Мама буде бити тебе патиком. Патик стоїть в кухні на столі.
- Я боюся вертатися додому.
- Хочеш, я тебе сховаю?
- Як?
- Тихо заведу на балкон, і ти будеш там сидіти, поки мамі не перейде.
Ми нишком зайшли до хати, і Цвєтка закрила мене на балконі. Мені було дуже на балконі затишно. Як в бункері, як в халабуді.
Я сиділа на підлозі, щоб мене не було видно з кімнати, накрившись коцом, який прикривав від замерзання мішок з картоплею.
Цвєтка стала моїм ангелом охоронцем аж до вечора. Я сиділа на балконі шість годин, а вона тягала мені і кухні смажену картоплю, бутерброди і квашені помідори.
- Мама вже майже не злиться, - повідомляла вона, - думаю, ще година, і їй зовсім перейде.
- А що вона каже?
- Каже, що ти ідіотка.
Мені було дуже сумно, я просила Цвєтку залишитися зі мною на довше, і вона милостиво погоджувалась.
- Якщо вона так на мене злиться, то я краще зовсім піду. Піду геть.
- Так, але як ти вийдеш? Вона постійно крутиться в коридорі, побачить тебе, і перед тим, як пустити, добре відлупцює.
- Дякую, що ти так мені допомагаєш, - розчулено казала я.
- Ну та ми сестри, мусимо одна одній допомагати. Так буде завжди.
Об одинадцятій вечора на балкон влетіла заплакана мама. Витягла мене з-під картопляного коца і занесла в хатнє тепло.
Дала мені їсти і пити.
Виявилось, вона обійшла всіх моїх подруг і обшукала за мною весь район.
Про спалену миску вона анічогісінько не знала.
Потім я лежала в маминому ліжку, накрита двома ковдрами і кашляла. Мама з патиком бігала за Цвєткою з кімнати в кімнату, а Цвєтка кричала тільки одну фразу: «Чого мене?!» Але не плакала. Вона ніколи не плакала.
Я слухала вініловий запис «Арлекіна», потім «Птіцу щастья», потім «Сіній теплоход», потім зайшла Цвєтка:
- Вічно мені через тебе дістається. Як ти мені надоїла!
- Чого ти така зла? - спитала я.
- Зато тато мене більше любить! - чогось крикнула Цвєтка і вийшла.
І вона сказала неправду. З усіх мешканців квартири № 62 найбільше її любила я. Тільки боялась у цьому зізнатись. Бо Цвєтка ненавиділа любов у всіх її формах і виявах.
5
Цвєтку Цвєткою назвала наша маленька любляча бабця, яка любила своїх внуків, як то завжди буває, більше, ніж дітей.
Насправді Цвєтку звали інакше.
