Згори вниз. Книга страхів - Таня Малярчук

Георгій варив найміцнішу і найпахучішу каву на світі, і це єдине, за що Геннадій його любив. Сам Георгій завжди пив ріденький шипшиновий чай. Ніхто не бачив, як Георгій їсть.

Коли якась з дівчат не приходила до Геннадія на призначену годину, що траплялось доволі рідко, Геннадій впивався самогоном з дешевого пострадянського драже, садовив Георгія навпроти себе і задавав йому запитання. Нічого страшнішого для Георгія не було. Він міг тоді сам бігти розшукувати Геникову пасію, роздягати її, нехай навіть силоміць, і вкладати на завбачливо розстелене ліжко.

- Знаєш, Жора, - запроваджував п’яний Геннадій, - странний ти.

- Може, вона ще і прийде, - понуро відповідав Георгій.

- Нє, та курва не прийде! Вона думає, що як помучить мене, то я женюсь. Ха-ха три раза!

Георгій одягав піджак, щоби піти погуляти.

- Не йди нікуди! - кричав Геннадій. - Я маю тебе про дещо запитати!

- Може, я піду пошукаю її? Скажу, що ти на ній женишся. Тобі хіба не одне?

- Одне, але зараз мені та курва до сраки. Думаєш, мені легко з ними всіма?! Треба трохи відпочити! Сідай коло вікна!

Георгій клав піджак назад в шафку і чемно сідав.

- Налити тобі?

Георгій кивав головою.

- Так я і знав! Ти ніколи не п'єш! Я не бачив, щоб ти колись пив.

Георгій мовчав.

- Але знаєш що, Жора? Я такі ніколи не бачив, щоб ти їв! Коли ти їш?!

- Коли варю. На кухні.

- А чого з нами не їш?

- Не знаю.

- А я знаю. Бо ти странний. Я странних не люблю.

Георгій мовчав.

- А знаєш, як мені тяжко, Жора? Григорію його курва так баки забила, що він буде женитися.

- Може, він сам того хоче.

- А ти її бачив?

- Бачив. Дуже гарна.

- От. Дуже гарна. Целкою була.

Георгій мовчав.

- Знаєш, скільки в мене було целок? Рівно сто! Ще одна і буде сто.

Геннадій сам випивав півлітру самогону, просив Георгія зварити йому міцної кави, а потім випивав ще півлітру.

- Знаєш, чого ти странний, Жора? Хочеш знати, чого? Як хочеш, я тобі скажу!

- Ну то скажи! - підвищував голос Георгій. - Хочу знати, чого я странний! Якщо ти такий мудрий, то скажи!

Геннадій примружував очі і витримував паузу.

- Ти гарний хлопець, Жора, - нарешті казав Геннадій, - але з тебе не буде людей. Бо ти ЦЕЛКА!

Георгій без піджака вибігав з кімнати, а Геннадій реготав йому вслід.

- Целка! Мужик 22 роки і целка! Стид!

Георгій єдиний з трьох дійсно хотів стати вчителем української мови і літератури.

2

Якось Георгій мав цілу ніч бути поза гуртожитком, бо Геннадій, здається, знайшов саме ту. Вона не хотіла одружуватись, а це для Геннадія багато що означало. Григорій вже кілька днів жив у своєї.

Георгій не мав куди подітись. До третьої ночі походив містом, позаглядав у вітрини, а потім дуже змерз і вирішив повернутися до гуртожитської кімнати. За його підрахунками Геннадій і його «саме та» мали вже спати.

Георгій відімкнув кімнату своїм ключем і, не вмикаючи світло, зайшов досередини.

Коханці справді мирно спали. Було літо. Трохи товстувата молода дівчина лежала поруч з Геннадієм повністю гола.

Георгій ліг на свій матрацик на підлозі і довго не міг заснути. Він все думав: «Як це витримати? Як це витримати?»

А потім накрив дівчину простирадлом.

З

Золотий злиток Геннадій вкрав у свого батька. Той навіть не помітив. Він мав цілий сейф золотих злитків і харчосмакову фабрику десь біля Делятина. Був мафіозним бароном на своїй території. Мріяв збудувати готель і привабити до гір туристів. Постійно повторював, що будувати готель біля гір - дуже вигідна справа, мине кілька років, і аж тоді наші люди навчаться відпочивати по-справжньому.

А потім якось в один момент все змінилось і сейф спорожнів. Харчосмакова фабрика збанкрутувала. Будівництво готелю зупинилось на другому поверсі. Батько Геннадія почав безбожно пити і дуже часто западав у температуру білої гарячки. Кожен з великої родини, в тому числі і Геннадій, до кінця життя будуть тішитися, що встигли тоді, коли ще ніхто не вів рахунку, викрасти з сейфа по шматку золота.

Григорій і Георгій ніколи не бачили того злитка, але точно знали, що він у Геннадія є. Великий. Кілограмів зо два. Обмотаний целофаном і голубенькою стрічкою. Геннадій часто переховував його з місця на місце, а якось сказав, що заховав дуже добре, сам дідько не знайде, не те що людина.

4

Роботу вчителя Георгій отримав у далекому глухому селі, за яким закінчуються дороги і починаються звірячі стежки і гори.

Георгій вийшов з автобуса на початку села і взявся шукати школу. Село тягнулось на двадцять кілометрів, по одній хаті на кілометр. Діти і старі баби виглядали з-за стодол і парканів і відразу зникали, щоб Георгій в них нічого не питав. Один старий дід з довжелезною бородою не знав, де школа і чи є вона взагалі. Георгій йшов далі.

Все виглядало так, як в старих просвітницьких романах про вчительське месіанство. Георгій поважав себе більше і більше. З кожним кроком він щораз сильніше переконувався, що в цьому селі його дорога справді закінчиться.

Біля Народного дому на лавці сиділи дві старші жінки у вишитих сорочках. Георгій спитав в них, де школа. Жінки пильно дивились кудись позаду Георгія, бо він їх зовсім не цікавив.

- А ти там підводи не бачив? - спитала одна.

- Якої підводи?

- Ну, підводи.

- Не бачив. А де школа?

- Там, - махнули роздратовані жінки кудись у невизначений напрям і взялися далі розглядати горизонт дороги.

Пізніше Георгій зустрів підводу. Це був пересувний магазин на фірі, яку тяг великий сірий кінь. Магазин приїжджав у село раз на тиждень і привозив товари першої необхідності: кілька ящиків горілки, карамельки зі смаками, ідентичними натуральним, і отруту для щурів.

Коли Георгій таки добрів до школи, вже темніло. Він подумав, що зможе стати тут не тільки вчителем української мови, а й цілим директором.

5

Школа складалася з двох класів: молодших школярів і старших. Два класи вчились в одному великому приміщенні: молодші від вікна, старші біля дверей. Незалежно від віку, ніхто зі школярів не вмів писати і читати. Половина добре знала російську мову, бо мала вдома параболічну антену. Ця половина першого дня говорила з Георгієм російською, бо думала, що з вчителем тільки так і треба говорити.