Двері в день. Міс Адрієна - Гео Данилович Шкурупій

Коли орда почала голодувати, собаки сами ходили на полювання і здобували собі поживу. В той час, як орда вирішила шукати нової стоянки і, нарешті, вирушила в путь, собак не було вдома. Гай довго кликав їх сподіваючись, що вони десь близько і почують, але їх так і не було. Під час подорожі собаки теж не з’являлися і старі мисливці кепкували з юнака. Він же не сперечався, але був переконаний, що собаки знайдуть сліди орди і повернуться до нього. Це так і сталося.

Гай, знявши шкуру з ведмедя, розвісив її на кущах, а сам, знайшовши зручне місце, знову приліг на своїй леопардовій шкурі. Собаки лежали поодаль його і притискалися один до одного своїми теплими тілами. Юнак мріяв про те, що тепер його черга посміятися з старих невір.

Xvii

Полювання

Вже минув деякий час, як орда оселилася в новому місці. Місце було чудове й багате. Ніхто не витрачав даремно часу. Вся орда дбала за те, щоб зробити нову стоянку дуже приємною для життя. Підлітки ловили рибу, жінки порались коло печей та господарства, а дорослі мисливці готувалися до першого великого полювання.

Щоб полювати на луках, де паслися дикі корови та бики, треба було переплисти ріку. Знаходити звіра в лісі та полювати на нього далеко важче, ніж робити це на луках, крім того, в лісі звіри здебільшого ходили поодинці або парами, значить, здобич завжди була невеличка, і, щоб нагодувати орду в шістдесят чоловік, мисливцям доводилося полювати дуже багато. Гай кілька разів робив спроби переплисти ріку, але тягар зброї, що була на ньому, та велика течія не дозволяли цього зробити. Він навмисне заходив далеко на північ і там кидався у воду, але течія неодмінно його приносила на місце стоянки, хоч він ще не переплив і чверти ріки. Він вибивався з сил і швидко плив до берега. Підлітки та діти зустрічали його веселим сміхом та вигуками; зацікавлені жінки вибігали дивитися, в чому справа, і юнакові доводилося ховатися в кущах, поки діти або собаки не приносили йому його леопардову шкуру.

– Ну, що, юначе, – питали його мисливці, – велика течія?

– Коли б вона була до протилежного берега, – виправдувався Гай, – то, може, я й переплив би на той бік, але течія ввесь час збиває під цей берег.

– Це ти такий плавець, – жартував молодший з мисливців, Оленячий Ріг, – от я тобі покажу, як слід плавати.

Гай мовчав. Він знав, що не варт сперечатися. «Хай спробує, – думав він. – Це не так легко, як здається». Старші мисливці хитали головами. Жінки посміювалися.

– В такому разі дивіться, – сказав роздратований Оленячий Ріг і твердою ходою пішов до пляжу.

Зацікавлені мисливці, жінки та діти вишикувалися на горі над пляжем, щоб побачити, що з цього вийде. Одна з жінок притиснулася до Гая, щоб висловити, що вона не вірить спробі Оленячого Рога та дуже симпатизує йому одному. На спроби Гая ніхто раніше не звертав уваги і йому вперше стало приємно почути симпатію до себе, хоча б од жінки. Він нічого не сказав їй, але не відходив од неї і дивився, що робитиме Оленячий Ріг.

Він одразу побачив, що той хитріший за нього. Оленячий Ріг скинув з себе шкуру і залишив усю зброю на березі. Гаєві стало неприємно, що він раніше не зробив цього. Без зброї було б багато легше плисти, але що він робив би без неї на тому березі?

Все ж таки треба було спробувати, хоч би для того, щоб переплисти туди й назад. Він навіть почервонів. Коли б Оленячий Ріг переплив, з нього стали б сміятися, як з юнака. Але він швидко заспокоїв себе.

Оленячий Ріг не пішов вище проти течії на північ, як робив Гай, а одразу ввійшов у воду. Спочатку була піскувата мілина, що в ній плавали та вчилися плавати діти, далі, де визначено тичкою, починалася глибина і туди дітям мисливці забороняли плавати.

«Хай пливе тут, – думав Гай, – його відразу понесе вниз».

Оленячий Ріг увійшов по шию в воду, потім поплив. Він швидко виплив за тичку і поплив далі. Він узявся плисти одразу проти течії і заплив од тички досить далеко. Орда веселими криками підбадьорювала його. Діти позалазили в воду і сміливіші з них допливали до тички, але, пам’ятаючи наказа, верталися назад. Гай напружено стежив за плавцем і раптом він почув, що вся орда стихла, згодом стихли навіть і діти. Всі побачили, як швидка течія понесла плавця назад до берега і він уже був нарівні з тичкою, лише нижче її. Потім його завернуло й понесло ближче до пляжу.

Оленячий Ріг увесь час плив проти течії. Спочатку, коли він допливав до тички, то чув веселі вигуки та крики орди, потім ці вигуки заходили здалеку, а далі стало зовсім тихо. Йому здавалося, що він заплив уже далеко й тому нічого не чути. Він не оглядався, щоб не втрачати сил, бо тілом почував швидку течію. Протилежний берег увесь час був далеко, але у воді він здавався ближчим. Ще трохи – і він допливе, – думав Оленячий Ріг.

Орда зовсім притихла. Плавця однесло назад до самого берега. Він борюкався з течією під самим берегом зовсім не помічаючи цього. Це тривало досить довго, і плавець уже стомлювався. Всі бачили, як він починає потроху пити воду, хоча ще не захлинався. Нарешті глядачам набридло дивитися на цю комедію. Перш здійняли галас жінки. Вони почали весело реготати.

– Вилазь на берег! – закричали мисливці. – Вже можеш полювати на корів, тільки вернись назад за зброєю.

Здивований плавець оглянувся назад. Він був надзвичайно вражений, що кричали так близько, крім того, в кількох кроках од себе він побачив свій рідний берег, що його він тепер зненавидів з першого погляду. Його здивовання було таке велике, що він несподівано для себе сьорбнув води і пішов на дно.

Жінки злякано закричали, а мисливці кинулися до берега, але не встигли вони підійти, як плавень показався знову в тому ж місці.

– Пливи до берега! – кричали мисливці.

– Може, тобі подати ручку? – жартувала якась жінка.

Але з плавцем коїлося щось непевне: коли він плив на ріку, його односило до берега, коли ж він починав плисти до берега, його односило на ріку. Оленячий Ріг старанно