Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо

треба було поговорити зі своїм дилером у Нью-Йорку до того, як відкриється біржа. Як тільки вони сядуть, він туди зателефонує — тільки зателефонує, щоб дати інструкції на сьогоднішній день. Він не дуже полюбляв заробляти гроші в «казино» — так він називав свої інвестиції, — проте мусив удавати, що пильно стежить за тим, щó роблять його фінансові управителі та брокери. Вони були під протекцією та постійним спостереженням самого шейха, проте й для нього було важливо показувати, що він завжди в курсі того, щó там відбувається. Він зробить два телефонні дзвінки, проте не даватиме жодних інструкцій, які акції продавати, а які купувати. Бо вся його енергія спрямована на інше: сьогодні ввечері принаймні дві актриси — одна знаменита й друга зовсім невідома — вийдуть на червоний килим у сукнях його марки. Звісно, він має асистентів, які можуть узяти всі турботи на себе, проте йому подобається до всього докладати руки самому, хай навіть лише для того, аби постійно нагадувати собі про те, що кожна дрібничка важлива, що він не втратив контакту з тією основою, на якій побудував свою імперію. А поза цим він має намір проводити якомога більше свого часу тут, у Франції, з Євою, знайомлячи її з цікавими людьми, гуляючи з нею по пляжу, вони також обідатимуть удвох у тому або в тому нікому не відомому ресторанчику в навколишніх містечках, ходитимуть, узявшись за руки по виноградниках — он-де вони видніють унизу на обрії. Він завжди вважав себе неспроможним відчувати пристрасть до чогось іншого, крім своєї праці, хоч у списку своїх перемог міг нарахувати чимало жінок, що були жаданими для всіх. Та коли в його житті з’явилася Єва, він почув себе зовсім іншим чоловіком: вони вже два роки разом, а його кохання стає з кожним днем дедалі міцнішим і дедалі палкішим.

Він перебуває в полоні пристрасті.

Він Хамід Хусейн, один з найуславленіших модельєрів планети, він — обличчя величезної міжнародної корпорації, що спеціалізується на розкоші й гламурі. Він, який воював проти всього і проти всіх, зумів подолати упередження проти чоловіка, що прийшов із Близького Сходу й має іншу релігію, він — який зміг застосувати стародавню мудрість свого племені для того, щоб вижити, вивчитися й піднятися на вершину. Проте, всупереч загальним уявленням про нього, він походить не з багатої родини, яка купається в нафті. Його батько був торговець тканинами, який одного дня потрапив у ласку до шейха лише з тієї простої причини, що відмовився підкоритись його наказу.

Коли йому доводилося сумніватися перед тим, як ухвалити те або те рішення, він полюбляв згадувати приклад зі своєї молодості, який подав йому батько: казати «ні» можновладцям, навіть коли така поведінка наражає тебе на великий ризик. Здебільшого цей спогад допомагав йому зробити правильний вибір. А в тій невеликій кількості випадків, коли він робив хибний крок, наслідки були не такими тяжкими, яких можна було б сподіватися.

Його батько… Він так і не побачив, яких висот досяг його син. Той самий батько, який, коли шейх почав скуповувати землі в тому закутні пустелі, щоб побудувати там одне з найсучасніших міст у світі, знайшов у собі мужність сказати одному з посланців тамтешнього володаря:

— Ні, свою землю я не продам. Моя родина живе тут уже сотні років. Тут поховані наші мерці. Тут ми навчилися переживати лихоліття й відбиватися від загарбників. Я не можу продати те місце, яким Бог доручив нам опікуватися на цьому світі.

Та історія оживає в пам’яті Хусейна Хаміда.

Посланці шейха стали підвищувати ціну. Нічого не домігшись, вони розлютилися і стали шукати способу прогнати того чоловіка з тієї землі. Шейх почав виявляти нетерпіння — він хотів негайно почати здійснювати свій проект, бо плани в нього були великі, ціна на нафту постійно зростала на міжнародному ринку, гроші треба було використати, перш ніж її запаси вичерпаються й він утратить можливість створити інфраструктуру, яка була б привабливою для іноземних капіталовкладень.

Але старий Хусейн відмовлявся продати свою власність, хоч би які гроші йому пропонували за неї. Й одного дня шейх вирішив особисто прийти до нього й поговорити з ним.

— Я готовий виконати будь-яке твоє прохання, — сказав він торговцю тканинами.

— У такому разі допоможи здобути освіту моєму синові. Йому вже шістнадцять років, і тут для нього нема ніякої перспективи.

— А ти натомість продаси мені твій дім.

Запанувала тривала мовчанка, а тоді Хамід почув, як його батько, дивлячись у вічі шейхові, сказав йому те, чого він ніяк не сподівався від нього почути.

— Давати освіту підданим — ваш обов’язок, володарю. І я не можу поміняти майбутнє своєї родини на її минуле.

Хамід пам’ятає вираз глибокого смутку, який був в очах його батька, коли той провадив:

— Але якщо мій син одержить свій шанс у житті, я прийму твою пропозицію.

Шейх пішов, нічого йому не сказавши. Наступного дня він попросив, щоб торговець прислав сина, бо він хоче поговорити з ним. Хамід зустрівся з шейхом у палаці, збудованому неподалік від старого порту, після того як пройшов перекритими вулицями, де відбувалося грандіозне будівництво, стриміли велетенські крани, працювали люди, були знесені цілі квартали.

Правитель відразу перейшов до суті:

— Ти знаєш, що я хочу купити дім твого батька. У нашій землі залишається дуже мало нафти, й доки вона цілком не вичерпалася в наших свердловинах, ми повинні звільнитися від цієї залежності й знайти інші шляхи для свого розвитку. Ми доведемо світові, що спроможні продавати не тільки свою нафту, а й свої послуги. Але для того, щоб зробити перші кроки, нам слід здійснити деякі надзвичайно важливі реформи, наприклад збудувати сучасний аеропорт. Нам потрібні землі, щоб іноземці могли поставити на них свої будівлі, — мої мрії праведні, а мої наміри добрі.