Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний

Підполковник піднімає погляд на Сергія.

Вони дивляться один на одного.

На обличчі Сергія — сам по собі виникає сміхотливий зайчик. Він чекає. Ручка перед ним в руці.

ПІДПОЛКОВНИК (бере ручку): Ну, так і бути, заради гарного сонячного дня… (виводить цифру в папірці, розписується)

Сергій виходить з дверей штабу на ганок, регочучи, — не може повірити в те, свідком чому щойно був. На нього чекає одурений дозиметрист.

ДОЗИМЕТРИСТ (мстиво): Ти в своїх чоботях і через ПУСО не пройдеш!

СЕРГІЙ (сміючись, кидає через плече): Перелечу!

В повітрі прогулькують колеса броника — і семитонна машина гепається ними на пісок, скочується далі по піщаному схилу яру…

Посередині схилу його стоїть Сергій, напружено проводжає поглядом броник, що скочується вниз, на рівне. Броник зупиняється, люк відкидається, з'являється Колине обличчя — розчервоніле, задоволене, очі блищать. Оглядається, підморгує вгору Сергію.

КОЛЯ Є! Де одна людина пройшла..! Тим більше — пролетіла! (рішуче вилазить, не відриваючи погляду від краю яру) Давай!

СЕРГІЙ: Давай! (махає рукою вгору):

Другий броник злітає з краю урвища, як з трампліну, — і гепається на схил яру.

СЕРГІЙ (вгору наступному): Розганяйся добре!

Група розвідників, що стояла біля краю, розходиться: водії — до машин, інші зістрибують вниз, дехто залишається на місці, спостерігаючи…

…Семитонні броники з обриву — один за одним — гупають у піщаний яр…

До краю обриву під’їжджає броник — повільно, нерішуче…

СЕРГІЙ (горлає): СТІЙ!

…в останній момент вихляє передніми колесами…

СЕРГІЙ: Люк закри-и-ий!!!!

…косо відривається від краю…

…вже в повітрі завалюється — боком приземляється на піщаний схил — перевертається — ще раз, ще — котиться вниз, обертаючись все швидше…

…з відкритого люка вилітає зелений солдатський казанок — на пісок — гігантська маса броника накриває, прокочується по ньому…

Внизу на рівному броник уповільнює оберти і, важко здригнувшись, стає на колеса. Кришка люка, яку зірвало зі стопора, падає, брязнувши, — і закриває темну ополонку люка.

Сергій злітає на броню — рвучко відчиняє люк…

…люк підіймається сам. З нього повільно висовується водій — розчервоніле пом'яте обличчя… Трясе головою.

СЕРГІЙ: Цілий?! (миттю витягає за плечі)

ВОДІЙ: Та начебто… О-ой! Обережніше…

СЕРГІЙ: Що?

ВОДІЙ: Та… нє… Нє, наче ціле все… (робить, кривлячись, кілька пробних рухів тілом; кривиться, але вже впевненіше) Нічо наче… Повезло, (дивиться на свої закляклі пальці). Я там кермо наче… кермо, мабуть, тріснуло, (заспокоюючись, трясе головою)

…Обдертий, сплющений, пом'ятий листок жерсті — це все, що залишилось від солдатського казанка і його кришки…

ВОДІЙ (побачивши на піску своє роздавлене добро): Казанок… і там же ще кружка й ложка…

СЕРГІЙ: Та не переживай! Новий дістанемо…

Піщаний схил яру добряче розбитий брониками. «Площадка приземлення» стала крутіша, небезпечніша.

На краю урвища стоїть останній броник.

З люка вилазить його літній водій.

ЛІТНІЙ ВОДІЙ: Я. НЕ. ПОЇДУ.

Тиша. Всі дивляться нагору.

ЛІТНІЙ ВОДІЙ: Уб’юсь я тут — моїх дітей ти, чи що, годувати будеш? Чи ця влада? А в мене їх четверо…

Дорослий чоловік, що твердо знає, що почім у цьому житті, — спокійно й впевнено стоїть нагорі.

Сергій дивиться на нього знизу. Міркує.

СЕРГІЙ: Спускайся, (починає підніматись сам)

КОЛЯ (зістрибує з броника і, наздогнавши Сергія, хапає його за рукав, спиняє): Твоя справа — керувати розвідкою, (швидко видирається нагору, випереджаючи Сергія) А моя — машиною. Статуту не знаєш?

…Останній броник — з добрячого розгону…

…стрибає в урвище…