Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
…Нічна «вечеря» закінчена. В руках розвідників з’являються пачки цигарок, сірники. Оглядаються — чи можна прямо тут палити?
КОЛЯ: Та давай! До ранку вивітриться… (прикурює)
Вогники запалених сірників у наметі. Розвідники нарешті розслабились. Як в екзотичному стильному барі…
СЕРГІЙ (теж прикурює, Колі): А ти й вдома звичайно по стільки куриш? (киває на цигарку в руках Колі: на вказівному й середньому пальцях — жовті плями нікотину)
КОЛЯ: Вдома?! Та я вдома взагалі не палю! В мене гастрит.
ГОЛОСИ МАЙЖЕ ВСІХ ПРИСУТНІХ: І я… І я теж… І я.
Сергій ошелешено обводить поглядом курців. У наметі не палить лише один статечний Петро.
Непроглядно-чорна ніч. Квадратик яскравого світла — віконечко в стіні видовженого намету-бараку. Це так звана «Ленінська кімната».
В ній за довгим столом, грубо збитим з дощок і обтягненим поліетиленом, зараз геть захаращеним паперами, — сидять Сергій, командир іншого взводу Мишко, молодий лейтенант-замполіт[16] теж з запасу, і літній старшина роти.
Перед Сергієм на столі — море аркушів. Ці папірці — документи на дози, одержані за день екіпажами розвідки і бригадами на АЕС. Сергій розбирає їх, сортує, розкладає на окремі купки. Мишко пише список на завтрашню розвідку у великій бухгалтерській «Книзі наказів» роти. Старшина, раз за разом позираючи на різні аркуші біля себе, пише в свою бухгалтерську книгу відразу кілька списків — де, хто, коли і що буде робити завтра в таборі. Замполіт старанно виводить букви в листочку з заголовком «Политдонесение», в нього — свої списки…
Заходить ротний командир: жвавенький, явно після випивки з приятелями-офіцерами.
РОТНИЙ: Наказ на розвідку готовий?
МИШКО: Та от майже закінчили…
Ротний оглядає стіл. Роботи тут ще надовго…
РОТНИЙ (Мишку): Ну, добре, ти тоді й розпишись за мене, (повертається йти)
СЕРГІЙ: Товаришу капітане, з ПУСО треба щось робити. Сьогодні ледве вискочили. Домовитися треба з їх начальством, щоб нас випускали… Ми ж всього за п’ять кілометрів від зони, і далі нікуди не їздимо — так що бруд із зони, по суті, не розвозимо… (ротний втупився поглядом в дальній куток намету) Чи в Чорнобилі залишати броники на стоянці. Треба щось вирішувати, (ротний нічого не говорить) А то в один прекрасний день нас таки впіймають при об’їзді, і тоді… Чи на ПУСО всю розвідку на могильник поставлять — як сьогодні хотіли — і що тоді? А, товариш капітан?
РОТНИЙ: Да. Треба щось вирішувати… (і йде до виходу)
Офіцери мовчки перезираються. Сергій починає підсумовувати дози у секретному «Журналі доз радіоактивного опромінення 1-ї РРР[17]» — ще одній великій бухгалтерській книзі з прошнурованими біля корінця сторінками.
Ранок у таборі.
Ще з пом’ятими після сну обличчями, чоловіки без апетиту снідають — як агрегати перед роботою заправляють: одні — сидячи, в світлій і просторій офіцерській їдальні-наметі, інші — стоячи в солдатській, темнуватій і заповненій людьми…
Навпроти технічного парку батальйону розвідки йде заправка броників: до машини-бензовоза вишикувалась черга. Далі заправляється техніка інших частин: вздовж узбіччя поки ще вільної під’їзної дороги тягнуться бензовози й черги машин до них — аж до кінця величезного табору, до темно-зеленої смужки лісу вдалині…
…З бензовоза знімають шланг…
…з казана з кашею піднімають кришку…
…відкривається горловина на броні…
…відкривається рот…
... вставляється штуцер-пістолет…
…ложка з кашею зникає в роті…
…натискання кнопки — трубою пішов бензин…
…горло — ковтальний рух…
…ллється жовтуватий бензин у горловину…
…жовтуватий ріденький чай…
Скоро почнеться робочий день в зоні.
Сергій зачитує список-наказ, стоячи перед трьома шеренгами розвідників біля колони броників, націленої на виїзд на трасу.
На шосе потік машин вже ллється в сторону Чорнобиля.
Колона БРДМів втягується в цей потік і мчить у ньому… В зону.
