Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
Тонкий, плавний, прозорий струмінь води з шланга — омиває букет польових ромашок.
Ромашки — в руках Сергія. Він стоїть під цегляною стіною гаража Сільгосптехніки, навпроти «бази розвідки» на околиці Чорнобиля.
Неподалік — галявина ромашок. Світлий літній ранок.
Сергій сушить букет, розмахуючи ним у повітрі. Ховає його в поліетиленовий мішечок — і в сумку.
Сергій входить до перукарні…
…і бачить з дверей, як Оксана чаклує над зачіскою непоказного офіцерика в кріслі — молодшого лейтенанта Шльопанцова…
ОКСАНА (нагнувшись до Шльопанцова): Так добре?
Сергію у дзеркалі здається, що її щока на мить торкається гладко поголеної щоки офіцера… Оксана й офіцер зустрічаються поглядами в дзеркалі…
Сергій різко повертається і йде.
Оксана помічає його в дзеркалі — і, недбало кинувши офіцерику «Я зараз», — кидається вслід…
…горлицею злітає з ґанку перукарні — і з розгону мало не б’ється грудьми об броник, що зірвався з місця…
Її фігурка в білому костюмчику — на тлі брудно-зеленого корпусу з білим «80» на броні…
Вузький коридор розвідвідділу. Сергій заходить, — і в дверях несподівано зіштовхується з Оксаною! Сяючи, вона випурхує з відділу. В неї в руках — імпортний дозиметр з цифровим індикатором.
СЕРГІЙ (вражено): Привіт! (не може відірвати погляд від дозиметра)
ОКСАНА (збентежена; з напускною самовпевненістю): О, і ти тут! Привіт.
СЕРГІЙ (не відриваючи погляду від дозиметра, неголосно): Ні, це і ти тут. Я тут працюю.
ОКСАНА (стежить за поглядом Сергія, ображено): Що ти в нього так вп’явся? Не бачив імпортного?
СЕРГІЙ (піднімає погляд на Оксану): Чому ж — бачив. Мені його (вказує на дозиметр) навіть у розвідку не дали — коли хотів взнати, скільки ж ми насправді на маршрутах одержуємо… Отака велика цінність. Імпортна річ.
ОКСАНА (розгублена, прикриває ніяковість різкістю): Звичайно! Я ж особистість! А ти — лейтенант з запасу…
У «лейтенанта запасу» очі лізуть на лоба.
Через плече Оксани у відкриті двері він бачить: підполковник з-за столу в кутку умліло голубить поглядом ладні задні форми «особистості». Оксана різко оглядається.
ПІДПОЛКОВНИК (одухотворений видовищем і увагою Оксани, проголошує в сторону Сергія, але очима на Оксані): Лейтенант, я сьогодні САМ виїжджаю в розвідку!..
Оксана, смикнувши плечем, виходить, дрібно стукочучи каблучками.
ПІДПОЛКОВНИК (тихо, вже тільки Сергію): Начштабу наказав, ч-чорт…
Броник № 80 з'їжджає з дороги на стоянку розвідки і зупиняється. Легкий пил за ним осідає. З люка водія на броню притьмом вистрибує Коля, робить різкі змахи руками вгору, — як диригент, що підіймає оркестр: «Підйом! Підйом! Шухер!!!» З командирського люка вилазить підполковник — начальник розвідвідділу, за ним Сергій.
Бійці неспішно зістрибують із броників, вилазять з-під навісів, з-під будок з дощок та рубероїду. Ці саморобні прихистки-«печери» приліплені до штабелів величезних металевих ажурних конструкцій, що в два людських зрости складені з краю стоянки (потім їх укладуть у тіло Саркофага). Деякі розвідники протирають очі від сну. Із будки-навісу з’являється й ротний — теж сонний. Угледівши підполковника, одразу ж надає рухам енергійності, а очам — жвавого блиску.
РОТНИЙ (обводить поглядом стоянку): Ста-авай! (рушає до підполковника)
Тягнеться, шикуючись, груба чоловіча маса, вдягнена в заношене різномасте військове шмаття… «Партизани».
РОТНИЙ: Шикуйсь! Шикуйсь! Стру-ун-ко! (повертається, підкидає руку до козирка кепі) Тарщ полковник…
ПІДПОЛКОВНИК (махає йому рукою, обриваючи доповідь): Здрастуйте, товариші розвідники!
СТРІЙ (бадьоро): Здрав-бажаєм, тарщ-ковник!
Ротний стає поруч з підполковником; Сергій — з іншого боку, трохи позаду.
Начальник розвідвідділу — вперше віч-на-віч зі своїм розвід-військом… Єдиний тут у респіраторі: білий кружечок закриває низ його обличчя…
ПІДПОЛКОВНИК (тикає пальцем у крайній екіпаж): Маршрут розвідки Рудий Ліс-1!.. До машини!
Екіпаж отетеріло дивиться на підполковника…
…і залишається на місці.
Ротний орлино веде поглядом по строю, наче не помічаючи таких дрібних подробиць… Тобто найгрубішого порушення військового статуту — «невиконання наказу»!
