Двері в день. Міс Адрієна - Гео Данилович Шкурупій

Незабаром вечеря поспіла і вся орда живилася, розриваючи руками запашне м’ясо та запиваючи водою.

Іскри від вогнища летіли високо в небо і там поволі гасли.

XVI

Запізнілі приятелі

Коли вся орда старанно напихала свої шлунки смаженим м’ясом, здобрюючи його запеченими коріннями та цибулинами, трохи наївшись та знаючи з досвіду, що така трапеза триватиме довго, аж доти, доки вся їжа не буде знищена, юнак Гай непомітно підвівся й відійшов од вогнища.

Він знав, що, коли багато їсти на ніч, сон людини буде тривожний та неспокійний. Засмажений звір буде турбувати його та ввижатиметься уві сні. Фантоми та тіні інших звірів, приваблені їжею, ввесь час сточуватимуть його та нападатимуть на його напівмертве тіло. Йому ввесь час здаватиметься, що він воює з ними. Великі дивовижні звіри та ящери, що їх він ніколи й не бачив насправді, ввижатимуться й лякатимуть його. Він тоді буде говорити уві сні незрозумілі слова, махатиме руками і важко повертатиметься з боку на бік. Перспектива такого сну не подобалася йому. Він лише трохи поїв, щоб затамувати голод і не переповнювати шлунку. Вранці або в обід він їв звичайно більше, але на ніч, коли людина буває напівмертвою і має стосунки з предками, що відроджуються в живій людині, він не хотів їсти. Крім того, коли шлунок переповнений, всі чуття завмирають і людина не може заздалегідь відчути, коли до неї підкрадається хижий звір.

Юнак тихенько відійшов од вогнища, взяв свій гострий меч та палицю, продерся в куші і обережною ходою, як у кішки, поволі став підійматися на кручу. Крім списа та палиці, що були в його руках, в його леопардову шкуру був встромлений міцний ніж, що ним можна було різати й колоти. Ніж був зроблений з оленячого рогу і ним можна було різати навіть дерево. Лука та стріл він з собою не взяв, бо в темряві лісу вони лише заваджали б йому. Взагалі вся зброя, що її вживали мисливці, були напрочуд мистецьки зроблена та надзвичайно удосконалена. Навряд хто інший в майбутні часи зміг би зробити з каменя або з рогу майже голими руками такі чудові наконечники для стріл та списів і такі гострі ножі з оленячого рогу або з мамутових бивнів, що їхні держална ще були оздоблені різними тонкими візерунками.

Гай обережно підіймався на кручу. Коли грудки глини або камінці котилися з-під його ніг, він на мент зупинявся й прислухався, чи не потурбував він якого звіра і чи не стежить за ним гієна або шакал. Він так добре навчився розпізнавати всякий тихий шелест, що міг дуже легко відрізнити, коли травою шелестів вітер або тихо ступала на неї дика кішка. Ходу звірів він чув навіть здалеку.

Він, нарешті, підійнявся на кручу і зупинився на ній. Коли він оглянувся, то побачив цікавий краєвид. Ген, ген, до самого обрію була вода, але юнак знав, що це омана, вода не могла вийти з берегів і затопити луки. Він знав, що це роса молоком вкрила траву і тепер все здавалося водою аж до самого обрію. Здавалося, що перед ним ціле море води і лише чорні гайки висувалися з нього, як островки та далека суша. Краєвид був надзвичайно цікавий. Потім він подивився вниз. Там коло вогнищ сиділи й ходили мисливці, їхні лиця освітлювало сяйво вогню і на голих тілах вигравали світлі відблиски. Всі вони здавалися з висоти якимись приземкуватими та смішними.

Іскри з вогнищ долітали до нього і летіли ще вище. Він раптом помітив, що трава під його ногами вигоріла й лежала попелом. ще не могло бути від сонця. Хоча цю траву й палило сонце, навіть особливо у цьому місці, воно лише висушувало її, але не запалювало. Невже тут був хтось з людей та розкладав багаття? Він зацікавився цим явищем та почав його обслідувати.

Безліч зір жевріло в небі. Вони були, як огняні павуки, що плетуть золоте павутиння. Сузір’я відзначались окремо, вони нагадували різних птахів та тварин. Ось сузір’я Лебедя. Ось сузір’я, що нагадує корову, думав юнак. Вона пасеться в небесних луках.

Далеко за темним лісом обрій позолотів. Там поволі сходив місяць. Трохи пізніше й він заллє своїм сяйвом траву, кущі і тоді все стане ще облуднішим.

Гай оглянув небо, ліс та ближчі куші, потім почав оглядати землю. Ніде не було ніяких слідів або звуків, що нагадували б про колишню присутність людини, або звіра. Це ще більше зацікавило його. Раптом він помітив, як маленька іскра від огнища звилася вгору і впала коло його ніг. Потім він побачив, як потроху загорілася суха трава і як маленький огник, що його роздмухував легкий вітрець, став перестрибувати з стеблинки на стеблинку, потім, коли напнувся на свіжу страву, він одразу спопелився й погас. Юнак довго міркував над цим явищем, воно дуже зацікавило його.

Розбираючи все бачене, Гай поволі пішов до лісу. Ступаючи обережно, щоб не напнутися на якого-небудь звіра він пройшов трохи лісом, поки не вибрав собі зручного місця. Між кущами в ямці, що в ній могло заховатись людське тіло, приліг юнак. Спис та палицю він поклав коло себе так, щоб у момент небезпеки їх можна було швидко схопити. Леопардова шкура захищала його від вогкости та роси.

Лише він добре умостився, як почув важкі кроки та хряск сухого гилля. Незабаром повз нього просунуло дві чорні гори, що важко ступали товстими стовбурами ніг. Гай затримав подих, бо знав, що звіри чують багато краще за людину. Він також знав, що це пройшли слони що вони ніколи сами не зачіпають людини, але його обережність була простою звичкою, яка ніколи не завадить.

Там, де гуляють слони, не мусіло бути хижих звірів, обережний слон ніколи не підпускав їх близько до себе і юнак після цього спокійно розлігся на леопардовій шкурі.

Незабаром піднявся місяць і освітлив усе навколо. Різні шуми та крики тварин наповнили звуками ліс. Десь белькотала заснула мавпа. У кущах далеко, розпачливо кричав якийсь нічний птах. Природа жила й вночі.

Юнак навмисне залишив стоянку, останній чає він призвичаївся кочувати в лісі, Це не була якась вигадка, це виходило з того становища, що він здобув собі в орді.

Йому було неприємно йти в