Провина - Ганна Хома
— Тому ти не хочеш зі мною поснідати?
— Та ні, не в тому річ.
— А в чому?
«Або нас не розуміють, куме, або не розуміємо ми».
— Я б хотіла ще поспати.
Вона нагадала йому школярку на іспитах, відповідала швидко, коротко і стримано. Що думала — невідомо.
— Тоді не треба було вставати, я обійшовся б кавою з бутербродом. А якщо ти вже тут, можна й перекусити. Для спання в тебе цілий день.
— Ні-ні, я не збираюся спати цілий день, — поспішила заперечити вона.
— Чому б і ні?
Вона спантеличено втупилася в нього. Зуби лагодити значно легше, ніж розмовляти з жінками.
— Я на твоєму місці так би й зробив, весілля здорово вибиває людину з колії. Але поїсти ніколи не завадить. Ну то як, домовилися?
— Про що?
Є така естрадна мініатюра: «Авас» називається, де тупий доцент і студент заплутуються в трьох словах. От у них виходило щось подібне. Хто з них був тупим доцентом — неважко здогадатися.
Влад підвівся, підійшов до неї і жестом запросив до столу.
— Прошу скласти мені компанію.
…Вона сиділа навпроти нього, не піднімаючи очей, і про що вона там думала, невідомо.
Олег навідався якраз вчасно: вони з’їли всі тости й увесь салат.
— Смачного.
— Дякую, — це жінка відповіла, беручись до миття посуду. У нього з Олегом набагато простіші стосунки.
— Почувайся як дома, але не забувай, що ти в гостях.
— Підкинеш мене до перехрестя?
— На Стрийській? Гаразд.
…Зупинившись перед світлофором, Влад у котре подумав, що треба купити авто з кондиціонером.
— Владе, якщо так моя красуня й сьогодні буде не в гуморі, можна я знову прийду на ночівлю?
— Признайся, що тебе вигнали.
— Ми вирішили взяти відпустку одне від одного — так звучить набагато краще.
— А як море?
— А ніяк. Самому їхати нема бажання… Ну то як — домовилися? Буквально на кілька ночей.
— Питаєш.
— А твоя жінка що на це скаже?
— А чому б вона мала бути проти? Ти мій друг.
— Ти все-таки запитай її, ніколи не відомо, що вони собі там думають…
Марія ходила колами по кімнаті й думала про мишоловки для сірих мишок.
На вечерю був борщ, плов, салат і компот.
— Я стільки всього нараз зроду не їв, — проказав Влад, розглядаючи накритий стіл.
Його жінка витерла руки й рушила до дверей. Добре, що він передбачливо зайняв там позицію.
— Як на рахунок вечері?
Вона дивилася кудись убік.
— Я недавно їла.
— Тоді посидиш за компанію.
— Мені ще треба прибрати нагорі.
Влад роззирнувся. Кухня не просто виблискувала, вона лускалася від чистоти. Ця ж сама біда сталася з коридором, вітальнею, ванною і спальнею. Він у такій хаті зроду не жив.
Ні, про «Доместос» і «Комет» він, як людина освічена, чув, звісно, але від теорії до практики дорога, як відомо, ого-го яка далека.
— А може, я не хочу плову.
— Тоді що тобі приготувати?
— М-м… деруни.
Вона одразу, не роздумуючи, повернулась і витягла з-під мийки мішок з картоплею.
«Це хто ж її отак вимуштрував?»
Влад спритно відібрав у неї ніж і підштовхнув до столу.
— Прошу сідати негайно, бо я зараз умру з голоду поряд із такими смаколиками.
Сівши, вона насторожено провела його поглядом до диванчика. Сама сідала винятково на стілець. Усе найкраще — чоловікові. І де він тільки таку дружину вискіпав?
— У мене є кілька правил, з якими я хотів би тебе ознайомити, — почав Влад, беручи окраєць хліба і намащуючи його маслом.
Вона напружилась і приготувалась уважно слухати.
«Погомоніти б з отим її… учителем щиросердно».
— Перше правило, — він відкусив шматок хліба і зачерпнув ложкою борщ. — Не існує жодних правил.
Вона все ще зосереджено дивилася йому в тарілку.
— І друге правило: коли хтось пробує встановлювати правила, дивися перше правило. Шикарний борщ.
Минула секунда, друга… різко спершись ліктями на стіл, вона сховала чоло в долонях. І знову розпочали свій відлік довгі німі секунди.
— Мені здається, я такою була завжди. Але це неправда.
Слова нагадали обвал, раз — і секунди посипалися з кручі.
Відповіді вона не вимагала, тому Влад промовчав, не забуваючи вправно орудувати ложкою.
Вовкулака на прізвисько Нудьга вимагав байдужості до всього, — і до цих слів, і до цього схиленого обличчя, але борщ — холодний літній борщ із кваском — несподівано тепло ліг на груди. Захотілося щось зробити, щось таке, чого ніколи досі не робив… Стрибнути з парашутом, пірнути з аквалангом… розгромити барикади, які ця дівчина набудувала довкола себе.
Чомусь згадалася Людмила. От вона нічого не вимагала. І чому він із нею не одружився?
— Як я виглядаю збоку?
Влад якраз зібрався перейти до другої страви, але це запитання на секунду його зупинило.
— Ну… непогано…
