Спадок з бонусом - Інна Земець

- А це що таке?! – з щирим обуренням голосно вигукнула.

- Це я, - усміхнувся їй, а з місця не зрушив. – На огляд прийшов. Може я нещодавно погарячкував, треба уважно перевірити чи є реальна потреба тобі на себе витрачатись.

І сміх і гріх. Я точно від душі іржу, а вона не знає чи голосніше закричати, чи в голову мені чимось важким пожбурити. Визначилась, схопила халат зі стільця і до ванної позадкувала.

- Яра, я пожартував, є питання набагато серйозніше! – навздогін їй крикнув, бо може тепер надумає там і до ранку сидіти.

- Я зараз! – і за мить вийшла. – Як дурносміх у тебе пройшов, давай до справ.

І лиш в ту мить на включений ноутбук поглядом наштовхнулась. Зблідла, з під лоба на мене глянула. Послухав тишу, а потім фото те відкрив і комп’ютер до неї екраном розвернув.

- Дивись, яку цікавинку відшукав. І щось тебе я тут не бачу. Може тепер поговоримо?

Усміхаюсь, нахабно на її ліжку напівлежачи розвалившись і дивлюсь, що Яра далі робитиме. Нерішучості цей раз не помітив ані граму, підійшла до ліжка і грізно окинула мене поглядом.

- Підведись.

Виконав, став поруч, чемно руки вздовж тіла випростав – здогадався вже що буде.

- Ти не мав права переглядати мою пошту. Ні, не в тому річ. Ти не мав права на цю таємницю.

І вліпила мені такого гучного ляпаса, аж луна пішла. Цього разу не ухилявся. Побачив, що їй це потрібно було. І заслужив таки, може не за цю цікавість, та за попередні дні так точно. Яра видихнула, долоню якою влупила пальцями потерла і вказала мені на стілець.

- Сідай туди, - набрала повні легені повітря, видихнула і піймала мій погляд. – Не знаю, про ще нам ще говорити, з фото все і так зрозуміло. Ігнат дуже не хотів, щоб про це хтось крім нас трьох знав, тому за ляпас навіть не вибачатимусь.

- А я і не чекав вибачень. Але говорити є про що. І навіть чимало та вкрай необхідно. Тепер зрозуміло, що всі вихідні дані, з яких стартував, геть невірні мені дала.

- Ні, основні технічні деталі лишились незмінними. Я все тобі казала як є – таємниць він від мене не тримав, ніхто нікому не зраджував. Вони жили вдвох, я була їх прикриттям – все дуже просто.

- Просто? – це найбільш недоречне слово до цієї ситуації.

- Дуже. Я купила життя матері, він купив вивіску – називай все своїми іменами, ні до чого вже околяса ходити. Ми прожили в шлюбі один рік, ще два лишалось. Потім розлучилися б і все.

- А дитина тут яким боком вписується? – значуща і незрозуміла деталь їх «простої» ситуації не давала мені спокою.

- Оце непередбачувана ідея Ігната ніяк і не вписалась. Спочатку думала він просто Дем’яна дражнить, потім сказав, що як тебе, Назар, знайти неможливо, то хоче нащадка.

- І чого ж не зробили? Технічна проблема?

- Припини, для цього потрібна лише клініка і кілька візитів.

Бісова мамка! Та невже? Аж коротке волосся на голові заворушилось.

- Стоп, то от чого ти в лікарню потрапила?

- Ти здурів? Звісно що ні! То інша проблема і вона ніяк з його ідеями не пов’язана! Відчепись вже від тої теми!

- Та я б із задоволенням це зробив, але за той час що ми знайомі, правди ще майже і не чув від тебе, тому і мушу весь час одне й те саме уточнювати.

- Правди сказала багато. Всю, фактично, окрім однієї деталі.

В цю мить і не бреше ж мені, насправді впевнена, що вся їх дивна родина то дрібничка несуттєва. Голосно розсміявся від щирого серця, їй Богу.

- Нічогенька ж така деталь. Мій брат гей, жив з бізнес-партнером по сусідству, а ти їх кришувала, - вказав рукою на ноутбук.- Сама глянь ще раз. Дрібничка, інакше і не скажеш.

Яра аж скривилась вся, про те фото згадавши і закрила кришку.

- Міцний шлюб, жодних зрад? – ще раз уїв її я.

- Це правда. Вони одне одному не зраджували. 

- А тобі?

- Моя роль така.

Ну, припустімо, цей факт приймаю, та це лиш верхівка айсбергу.

- А тобі як гуляти дозволяв?

- Я вже казала – наліво не ходила. Домовленостей не порушую, як дружина – то дружина.

А це що за самозречення неприроднє? Їй Богу, таких дивачок за все своє життя ще не зустрічав.

- І кого б ти шокувала, якби коханця завела, при вдвічі дорослішому чоловікові? – щиро здивувався я .

- Точно нікого, бо на повагу оточення з самого початку і не розраховувала. Та й Ігнат іноді сам підштовхував, чи то натякав. Але є така вагома штука – «почуття» називається.

Якщо зараз скаже, що мого брата кохає – з вух кров піде, точно кажу, вже відчуваю як зароджуються перші струмочки, викликані неосяжністю всього цього абсурду для  мого киплячого мозку.

- Ти була у свого чоловіка-гея закохана?!

- Ні, я ніколи його як чоловіка не кохала, але як близьку мені людину любила і поважала. Саме тому не могла дозволити собі зайвого. А раптом би поміж розвагами закохалась? Угоди ми ж не підписували, тож була б велика спокуса свої обов’язки не виконати і кинути його раніше. Або непорушно тримати своє  слово і страждати – теж не варіант, як на мене. Саме тому гормонам влади над нашим життям і не давала. Він мені довіряв – я йому віддячувала тримаючи слово.