Спадок з бонусом - Інна Земець

- Яра, слухай, ти поки нікому не кажи, чи є дитина чи не буде, - не відводячи погляду від своєї тарілки до мене промовив.

- Навіщо?

- Бо поки не ясно через що твого недоброзичливця тригернуло, чи з самої тебе, чи з новини про «плюс один».

- Не бачу і цьому ніякої різниці, та вже пізно. Веніамін давно знає, а Марку вчора сказала.

Ледь виделку свою не відкусив, так щелепи стиснув.

- До речі, мені треба з ним поговорити, - додала я.

- Знову?! Ти що, і дня прожити без нього не можеш?

- Не можу, тому і просила щоб мене додому відвіз. А як тут сиджу – дай поговорити.

- От чого б тобі одразу правду не сказати, що ви втрьох жили? Спростила б мені задачу, не довелося самому це вираховувати.

- Так і не вирахував же нічого путнього! Яке втрьох?! Ти геть збожеволів?

- А що, Ігнат відпускав до друга за паркан погуляти? Як насправді хочеш, щоб вбивцю чоловіка знайшов – не бреши більше, бо просто час гаятимемо.

Та я б і не проти може, але не маю права.

- Який би між вами трикутник або квардрат чи ще яка складна фігура в родині не була, а хтось і  одного хлопнув, і на тебе полює, - не спинявся Назар. - Братове останнє прохання не маю права проігнорувати і тобі слово дав, що розрулю. Але як не допомагаєш, то хоч не заважай!

- Ну, то можу повернути тобі твоє слово! – жбурнула свою виделку і рявкнула я.

- Це так не працює, Ярослава! І більше про гроші тему теж не підіймай, бо бачу як тобі муляє!

- Муляє, бо з твоєї згоди чи ні, а як всі обіцянки свої виконаєш – тобі віддячу щедро. Марк всю фірму успадкує, молодшому крихту на заспокійливе, а на тебе - всю решту перепишу.

- Без моєї згоди на мене дарчу все одно не оформиш, а мені заробленого чесно і так вдосталь. А Ігнатове не хочу і ніколи на ці гроші не розраховував!

- То внеси корективи в свій життєвий план. Якщо, твоїми молитвами, таки доживу до отримання спадщини, то оціню своє безцінне життя рівно у стільки скільки отримаю. Ціна у кожного є, складно лиш вартість точно одразу визначити.

Думала, що в горлянку мені вчепится, так вибухнув. Підскочив до мене, руки в кулаки стиснув, почервонів аж до щітки на потилиці, що замість волосся виростив. Так і не видобув із себе ніяких слів, подихав на мене голосно і в кімнату свою полетів. Тільки посуд прибрати встигла, як повернувся з ще одним телефоном і ключами від автівки.

- Що, знову з хащів дзвонитиму?

- Та ще телефонну будку тобі не поставив, але вже про це думаю. До чого ці коники викидаєш? Треба говорити чи ні? Як треба – поїхали.

Поперлись знову бозна куди, але дістались якоїсь галявини доволі швидко, бо так гнав і завертав, аж триматись доводилось. Зупинився, тицьнув в руки мобілку і відійшов від мене. Я ще далі посунулась і набрала.

- Яся? – здивувався Марк. - Знову номер якийсь незнайомий.

- Привіт. Так, я свій не вмикаю, не хочу зайвих балачок. І тебе б не турбувала, та мені потрібна твоя допомога.

- Що трапилось знову?

- Та поки нічого нового, окрім вчорашньої новини – її б перетравити.

- То вірно зрозумів, на двох бажання загадали?

Звірили пошепки суми, назвала свою – сказав так само і у нього написано.

- І що робити?

- Нічого. І говорити про це не хочу, огидно і все.

- І мені огидно, але я хочу заплатити.

І хочу, і мушу – які можуть бути сумніви?                                

- Думаєш, цим історія закінчиться? Це тільки початок, Яся, так зазвичай і буває, - голосом мудрого вчителя відповів Марк.

- Може ти і правий, та якщо є шанс її викупити – не можу проігнорувати та ризикнути розголосом.

- А як потім вдруге попросять? Про це не думала?

- От тоді ще раз і подумаю.

- Та хіба і є в тебе стільки, щоб такі апетити чужі вдовольняти?

- Прямо зараз - ні, але можу продати дещо і тоді бодай половину матиму. Вже написала таку пропозицію, але, якщо чесно, сама не вірю, що на неї пристануть.

- Дивись, бо один раз їм на поступку підеш – весь спадок Ігнатів у тебе витягнуть.

- А хай і так. Мене ця перспектива не лякає, все одно…

Майже зірвалось із язика про Назара, та в останню мить промовчала щодо цього впертюха. Може і не треба йому даремно спадком братовим перейматись, бо дійсно, всі гроші на інше віддати доведеться – ото буде йому радість! Звісно, перестороги Марка поділяла і такий варіант розвитку подій теж розглядала - сама ж не дурненька. Але думки своєї не зміню.

- На жаль, стільки скільки просять на рахунках не маю, та якщо продам дещо, то трохи до мети наближусь. Але все одно всю потрібну суму не нашкрібу. Тому у мене є до тебе одне важливе питання, - набрала повні груди повітря і вимовила. - Марк, позичиш мені решту суми?