Спадок з бонусом - Інна Земець

Як ще бодай один раз ім’я те на «М» від неї почую – придушу своїми руками, їй Богу! Що не день, то дайте з «батечком» поговорити. І відійшла ж подалі, щоб ані слова з тієї розмови не почув. Та під кінець бесіди уваги трохи втратила і не помітила, як я до неї тихо наблизився і дещо занадто голосно сказала. Сюрприз-сюрприз! То от в чому та нагальна справа, гроші потрібні? І, схоже, чимало. А навіщо? І чому аж так терміново? Всю дорогу на супутницю потиху споглядав – задумалась так, що і не помічала нічого, поринула в якійсь транс глибокий. Майнула думка, може з мамою, не дай Боже, щось знову не так пішло, та надто спокійна була для такої новини. А може і помиляюсь. Варто б з делікатністю підійти, та запитати точно доведеться. І так і сяк крутив, а починати здаля себе не переконав. Звідки б не підкрадався, а доведеться цей раз до суті копати. Повернулись, зайшли в дім і поки вона до себе чимчикувала, спинив її простим та невигадливим питанням.

- Навіщо гроші шукаєш?

Зупинилась, повільно обернулась до мене і в очі глянула.

- Підслухав таки?

- На твою відвертість розраховувати складно, - чесно пояснив свою цікавість я. - Але не відволікайся від основного питання. Навіщо тобі гроші?

- Є нагальна потреба.

- І своїх не вистачає?

- Ні, не вистачає, коштовну річ хочу.

От дурна риса, навіть коли серйозна розмова йде, якась дурість з язика да зірветься.

- Не треба мені тих компліментів. Та і казав тобі – все безкоштовно, весь пакет послуг і ще щось на додачу, як треба.

- Ти не при своєму розумі? – вигукнула Яра на мене мов на божевільного споглядаючи.

- Та наче в нормі. Просто дивуюсь. Я ж від тебе нічого не вимагаю, а більше тут платити нема кому. То навіщо?

Покусала щоку, губу пожувала, задумливо очима по підлозі блукаючи. Невже ще не вигадала? А, ні, зараз щось скаже, схоже.

- Це термінова інвестиція.

- У що саме? – не відставав я.

- У майбутнє.

- Конкретизуй. У яке?

- У своє.

Ось, здається спіймала осяяння – наче хвиля нею прокотилась полегшення приносячи, то по слову цідила, а тут аж очі виблиснули.

- Хочу інвестувати у себе, особисто у себе. Чоловіка вже нема, з коханцем все розладилось, тепер треба про майбутнє замислитись.

- Не забудь сукню для полювання у родичів своїх купити, - з усмішкою підказав я.

- Так і зроблю, а поки шукаю гроші, щоб її не соромно було одягати – себе покращити треба.

- Яким же чином? - аж не стримався і засміявся, так потішно та натхненно вона нісенітниці плела.

- Багатьма способами. І обличчя, і тіло. Нові груди зроблю, наприклад.

Все, мене порвало на шмаття і я нестримно зареготав вголос.

- Ой, Яра, зачекай, дай повітря ковтнути, - аж навпіл від сміху ледь не склався – у коліна довелось руками спертись. – І скільки будеш ставити?

- Що? – не зрозуміла вона.

- Кажу, скільки пар грудей поставити плануєш? Ще одну, чи рядком до самого пупа? Бо і ті що маєш нічогенькі.

- Що ти мелеш?

- А чого ти брешеш? Які там груди? Куди більше?

- Що-о-о-о?!

Ото ляпнув!

- Ні, я мав на увазі не те. Не те щоб… Не більше нема куди, навпаки. Тобто, в тому сенсі, що і так ідеально.

Вона від гніву запалала, а я від сорому, здається. Дожартувався так, що хочеться час трохи назад відмотати.

- Вибач, все нормально у тебе, все як треба.

- Кому?

Аж слова загубив і залип на її погляді, що смішинками виблискувати почав.

- Та всім…

Хоч би і мені. Слава Богу, що не вголос хоч це ляпнув. Так зуби зціпив, аж ледь не покришив, в три швидких кроки  обійшов Яру і в свою кімнату вшився, супроводжуваний її тихим сміхом. Йолоп царя небесного, це ж треба! Як хлопчиська з мене того дурного витягнула? І сам не зрозумів. Та оговтався швидко – було б від чого рівновагу втрачати. І вона хоч трохи розвеселилася, а це вже непоганий результат, на відміну від емоцій останніх днів. Чую, відсміялася, пішла до себе, тепер ноутбук вмикає. Щось поклацала, ляпнула кришкою і в душ пішла. Ще одного такого непередбачуваного діалогу сьогодні можу не пережити, краще вже сам дізнаюсь про те, що відверто казати не хоче. Зазирнув в кімнату, побачив комп’ютер під подушкою, нахабно на ліжко всівся і увімкнув. Пароль до пошти вже потай дізнався, тож зайвого часу не витрачав – може  саме там  відповідь для мене знайдеться. Погортав вхідні, та з першого погляду нічого в око не кинулось, аж раптом серед купи непрочитаних одне прочитане вихопив. Добре, що сиджу, бо хоч текст і був цікавим, та не сенсаційним, а от до фото зовсім  готовий не був. Щоб мені луснути! Ігнат і Марк. Його партнер. І не тільки по бізнесу. Сторопіло ще раз покліпав очима і закрив бігом цей жах. Давно Ігната не зустрічав, та не думав що отак всього одразу і побачу. Тепер мушу святою водою очі промити, точно. Якщо цього вистачить. Бо може навіть до бабці доведеться їхати, щоб яєчком викачала. Наче у лоба хтось обухом приклав, аж не одразу отямився. Трохи розплутав свої звивини, поліз у відправлені, глянув що Яра у відповідь написала і відкинувся на подушки за спиною. Всі фрагменти тепер є, а картина в цілому поки неосяжна. То ось що Яра так старанно приховувала, ось всі ниточки куди вели! Нарешті! Такий радий був, що хоч одна загадка розгадана, аж забув, що сиджу в її кімнаті досі і мав би вже потай до себе вшитися. Так і хотів зробити, а потім взяв да  передумав. Як вже все сам дізнався, то і їй годі цю роль свою грати – поговоримо відверто, нарешті. Чекав недовго, якісь хвилини, мабуть. Вийшла з душу в рушнику, на мені поглядом спотикнувшись очі до розмірів блюдця розтягнула.