Спадок з бонусом - Інна Земець

- Ні, Яся, навіть не проси такого. Мені для тебе нічого не шкода, але дурниці робити не дозволю.

- Це не дурниця, це спосіб уникнути скандалу.

- Або просто його відтермінувати.

Навіть це мене влаштовує, лише сподіваюсь що отримавши гроші підлість не вчинять, хай краще вдруге попросять, ніж розповсюдять слова не дотримавши.

- Може і так, та воно того варте.

- А от мені це вже байдуже, хай зливають фото куди хочуть. Це ще довести треба, що воно справжнє.

- Та і самого факту його існування достатньо.

- І тебе аж так турбує, що про це люди скажуть?

- Якби тільки про мене погано казали – байдуже, - правду сказала, давно вже репутація не така, як хотілося б.

- От і за себе не сильно переймаюсь. Ті хто мені близькі, і так про мене правду знають. Ти, колишня дружина і син в курсі, а на інших мені начхати. Якось воно буде. Мені нема чого соромитись, який є – такий є.

- Але Ігнат… - не дав договорити.

- Хіба йому вже не байдуже, Яся?

- Мертвим все байдуже, та не людям, для яких вони не порожнім місцем були.  Марк, мені більше нема у кого таку суму шукати, будь ласка.

Не пробила його аргументами своїми, відчувала, що він не допоможе, але розмову переривати не хотіла, хоча Назар вже нарізав нервові кола все ближче до мене. Довелось поспішити і вже за якусь мить ми попрощались. Я віддала телефон і залізла в автівку.

- Дякую, найближчим часом щодо дзвінків не турбуватиму.

Нічого мені не відповів, просто рвонув з місця, як ошпарений. Знову всю дорогу трималась за повітря і дверцята. Чорт забирай, якщо на половину не погодяться, то варіантів у мене нема. І нема варіанту не шукати далі, бо незалежно від того, турбує це для Марка чи не дуже, а Ігнату це було вкрай важливо і мій обов’язок його волю виконати. Ще одна «його воля» поруч сиділа і голосно дихала. Теж задачка з кількома  зірочками. І шо ж так складно все стало? Поки повернулись, вже всі розумні варіанти в голові перебрала, навіть нерозумні розглянула та фантастичні, от тільки жодного реального поки не вигадала. Після повернення хотіла бігенько в кімнаті зачинитись, та раптом на подив мовчазний сьогодні супутник озвався і задав питання, на яке відповідати не знала як, бо правди не скажу, а побрехеньку не вигадала.