Двері в день. Міс Адрієна - Гео Данилович Шкурупій
Юнак зліз з дерева поволі й обережно. Його уважно вислухала вся орда. Всі висловили багато міркувань з приводу цього явища, але ніхто ні одним міркуванням не був задоволений. Треба було це все побачити на власні очі, щоб остаточно переконатись. Це було в характері людей. Це був двигун, що рухав уперед всю тогочасну культуру. Ніколи не можна на чомусь навіки зупинятись. Треба пізнавати світ і єство речей.
Поки все це обмірковували, в лісі темнішало. Слід було чекати моменту, коли раптом, цілком несподівано, могла наступити цілковита темінь. Сонце йшло на спокій. Треба було зустрічати ніч. Новий день мав принести багато цікавого та нового. Темнішало дуже швидко і вся орда почала поспішати зручніше влаштувати ночівлю.
Ночівля серед лісу завжди досить неприємна. Хижі звіри блукають навколо. Скрізь фосфорично блимають огники чиїхось очей. Дикий говір звірів наповнює ліс.
Мисливці почали робити горожі з кущів, а діти та жінки збирати сухий хмиз та ліс для вогнища. Діди, діставши з шкіряного лантуха кілька камінюк, розставляли їх у певному порядку, щоб несподіваний дощ або вітер не могли погасити жарин, що мали підтримувати вогонь.
Незабаром густий дим високо підіймався між деревами, потім блиснув огонь, і хмиз затріщав і захрумтів під його гарячими щелепами. Огонь старанно наповнював свій шлунок, він завжди був голодний, і коли його добре не нагодувати, він міг померти, як і всяка істота.
Відблиск огня вигравав на обличчях та на голих міцних тілах людей. Голі діти весело стрибали навколо.
XV
Нове пристанище
Новий день справді приніс багато цікавого.
Коли вже сонце перевалило за найближче дерево, передовий мисливець, нарешті, вийшов з лісу.
Сюди він підходив дуже обережно, боючись упасти в провалля, де живе сонце, але тепер він побачив, що провалля, хоча й було, але кінця світу не помічалось. Навпаки, те, що він побачив, лише свідчило за те, що кінець світу знаходиться десь ще далі.
Гора, що на ній стояв мисливець, була дуже висока і з неї відкривався чудовий краєвид. Мисливець захоплено застиг. Вся орда, що теж обережно вийшла сюди, так само зачаровано оглядала обрії.
Перед ними внизу блищала велика ріка. Вона уходила далеко на північ. Було видно три великих її звороти; вона повзла, звиваючись, як велика гадюка. Четвертий зворот її зникав у далеких чорних лісах. На південь її не було видно, бо вона заходила за гору, що була вкрита лісом. Ріка мала безліч острівків і далекий лівий берег увесь у верболозах, за верболозами йшли зелені луки, що на них крапками було видко, як пасуться дикі корови та буйволи. Внизу під ногами був чистий, жовтий пісок, що виблискував на сонці. Повітря було запашне й свіже. Пахло квітами та медом, скрізь гули бджоли, над рікою літали чайки та риболови, що ловили рибу. Ластівки весело пролітали над водою, іноді падаючи в неї, купаючись і з веселим цвіріньканням піднімаючись високо в небо. Чудовий пляж унизу вабив до себе.
Це було дійсно чудове місце, де могла жити не одна орда. Тут могли годуватися сотні людей ї бути завжди задоволені. Це був справжній рай для звірів, риб і людей.
Орда веселими криками вітала нову місцевість. Діти, підлітки й жінки швидко покотилися вниз до ріки, дряпаючи собі руки та обличчя; шматки землі та глини покотилися за ними. Знявся галас та курява. Навіть мужні, дорослі мисливці й ті підстрибували, силкуючись утворити якийсь веселий танок.
Гарячий пісок одразу попік ноги дітворі і вона швидко кинулась до води. Потурбовані риби стрілами пішли од берега, бовкаючи в воді. Далі од берега хижа щука нападала на дрібну рибку та віялом вискакувала з воли, тікаючи від неї. Скрізь ворушилося життя. На лівому березі корови пили воду і голосно мукали. Скрізь у кущах співали птахи.
Діти весело таляпалися й бризкалися в воді, а підлітки, вирізавши довгі верболози, розмотували тонкі жили з гострими колючками на кінці, готуючись ловити рибу. Незабаром ціла лава їх сиділа на березі, ловлячи дивовижних, ще досі небачених риб.
Скупавшись, мисливці та жінки пішли обслідувати місцевість.
Гори були глиняні, іноді траплялися кам’яні скелі. У гливі можна було викопати печери і влаштувати затишні житла, але скрізь перед горою росло дуже багато кущів, що міцно спліталися між собою і заваджали обслідувати.
Тоді розпочалася робота. Мисливці вибрали певне місце, ближче до пляжу, з двох боків оточене горбами. Кам’яні сокири в мірних руках почали рубати кущі. Жінки збирали порубане гілля і складали його далеко по боках, утворюючи поволі загороду. Коли почали вже рубати кущі коло самої гори, вони натрапили на печеру. Печера була природна і дуже велика.
Кілька мисливців узялися за сагайдаки й списи і стали напоготові. У печері міг жити ведмідь, або міг бути барліг гієни, чи іншого якого хижого звіра. Двоє інших мисливців, запаливши смолоскипи, просунули їх у печеру. З печери ніхто не вилазив. Тоді вони ввійшли до неї.
Вхід до печери був досить вузький, але в середині вона була більша, лише трохи низька й неправильної форми. Глина сипалася під ноги і падала на голову. Кілька ящірок швидко побігло в темні кутки. Печера була чудова. Її можна було збільшити й вирівняти. Обрубавши кущі коло входу, мисливці віддали цю печеру жінкам. Вони разом з дітьми й підлітками мусіли привести її в належний стан, придатний для мешкання. Після цього мисливці почали зрубати кущі далі. Може й там будуть природні печери, що зменшать роботу над влаштованням постійного житла.
Жінки, діставши з хатнього скарбу копачі, трохи подібні до лопати, але менші за неї, та інше приладдя, що ним можна було копати й вирівнювати землю, взялися до роботи. Кілька з них працювало в печері, а кілька відгортало землю від неї. Коли печеру збільшили та вирівняли стелю, стіни й підлогу, жінки гарно обробили вхід, зробивши в глині навіть візерунки, що нагадували своїми формами деякі рослини та звірів. Діти в посудинах з черепів тварин принесли з ріки води і жінки пошурували водою стіни. Коли вони висохли, глина більш не лупилася, стіни були рівні та тверді.
Мисливці тим часом порубали коло гори на височенному місці майже всі
