Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
Тепер уже зовсім ясно, сумнівів не може бути ніяких — коли Юра виросте, він буде мандрівником. Дуже відомим. Таким, як Міклухо-Маклай[55], Пржевальський[56], Стенлі[57], Лівінгстон[58]… Або й невідомим, це не важно. Аби мандрувати. Німа карта всесвіту, з якої вчиться географії Юрин старший брат, спливає раптом перед очі. Дві Америки, Африка, Австралія, ну, й Азія з Європою. Європа — це нецікаво. А от Австралія, Африка, Америка… Ху, аж забиває дух!
Враз дух зовсім перехопило. Юра хапає рушницю і мертво принишкує. Крізь бамбукові хащі неквапом просуваються якісь величезні сірі громади. Одна, дві, п'ять, дев'ять… Ціле стадо слонів. Шестеро старих і трійця підслоників. Юрині пальці аж терпнуть — так міцно тиснуть вони рушничний приклад. Рушниця — «гочкіс»; «штуцер», спеціально на слонів. Треба підпустити стадо до себе кроків на сто. Ах, якби вітер не подув з Юриного боку, — слонихи такі чуйні! Поволеньки Юра підносить рушницю до плеча — слона треба влучити в око. Юра покладе зараз шістьох — на шість зарядів. Скільки кісток! І взагалі так їм і треба! Це ж слони зіпсували Юрі його солодкі дитячі мрії. Юра ніколи не забуде цього батькового «слон тобі на вухо наступив». Так і не навчився Юра грати на скрипці…
Цього року в Юриному житті відбулися деякі зміни. Старший брат вступив учитися до гімназії. Тепер Юра зостався вже зовсім один. Правда, з братом вони ніколи дуже не товаришували, але ж гратися в розвідників, в залізницю, бігати наввипередки, битися, дражнитися — все це можна здійснювати принаймні вдвох. Самому цього ніяк не здійснити.
Тепер Юра з ранку і майже до вечора зовсім сам. Брат в гімназії, сестра в гімназії, батько в гімназії. Мати Юрина теж вчителька. Годині о четвертій всі зійдуться додому і сядуть обідати. Брат захоплено брехатиме про якісь неправдоподібні випадки молодецтва і штукарства гімназистів старших класів. Сестра вихвалятиметься своїми успіхами і п'ятірками. Батько гримітиме на цілу квартиру про олухів, остолопів, обормотів, оболтусів і ослів, яким він сьогодні виставив одиниці або залишив без обіду і в карцері. Мати слухатиме всіх і нікого власне — заклопотана обідом і всякими хатніми справами. Юра сидітиме похмурий і мовчазний, сердито сьорбаючи свій суп. Він тяжко заздрить. І братові, і батькові, і сестрі. Він теж хотів би ходити до гімназії щодня.
І в цьому місті — вже третьому в Юриному ще короткому житті[59] — Юрині батьки мешкають в самому гімназичному подвір'ї. Гімназичне подвір'я — це цілий квартал, впоперек перерізаний довжелезною будівлею: учительські квартири, пансіон, мужська гімназія, жіноча гімназія. По один бік — величезний двір, в ньому плац, служби, особняки директора та інспектора. По другий — старезний парк, з широкими розчищеними алеями і плутаними, ледь протоптаними стежками, з акуратно підрізаними газонами і непролазною гущавиною дерев, хащами чагарника та таємничими проваллями. Двір належить мужській гімназії, парк — жіночій.
О дванадцятій в гімназіях — велика перемінка. Юра пробирається у палісадник, влаштований батьком у кутку двору, прилипає до парканчика. У двір, коли там гімназисти, Юрі категорично заборонено виходити — він ще маленький. Юра просуває свій довгий носик крізь штахети і півгодини не рушає з місця. Старші гімназисти ходять по двоє, по троє перед фасадом — хто з книжкою, хто просто так. Вони розмовляють і сперечаються. Це нецікаво. В кутку біля лазні — трапеції, турніки, бруси та інше гімнастичне причандалля. Там стрибають, плигають, перекидаються і стають дибки. Це вже куди цікавіше. Посередині двору грають в матки і синка. Невеличкий чорний м'ячик з свистом розтинає повітря раз у раз. Сміх, крики, плескіт. Юрі здорово хочеться грати в матки і синка. А он коло директорового садка в самому розпалі гра в індійців. Двадцятеро хлопчиків повстромляли собі курячі пера за вуха і з іржанням бігають туди і сюди. То вільні трапери з славетного племені могіканів[60] на чолі з своїм непереможним вождем Соколиним Оком полюють у преріях Великих Озер. Між індійцями Юра помічає і брата Олега. Тиха сльоза скочується з Юриного ока і на мить застигає на кінчику носа. Потім вона крапає долі. Раптом з диким лементом з-за сараїв видирається теж чоловіка з двадцять у гімназичних кашкетах, обернутих козирками назад. То мисливці за скальпами. Вони несуться, мов буря. Вони розмахують руками і верещать. Вільні могікани кидаються урозтіч. Але їх наздоганяють скрізь. Кидають долі, товчуть носами в землю, видирають з-за вуха куряче перо. Тобто скальпують.
Юра не може витримати і прожогом кидається вільним траперам на допомогу. Але з розгону він тільки вхрясається лобом в кріпко замкнуту хвіртку. Тоді, тихо схлипуючи, він біжить швидше додому. Чому він один? Він теж хоче бути трапером! Він теж хоче бути мисливцем за скальпами! А може ж, він непереможний
