Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

Будиночки були дерев'яні і майже всі згоріли на попіл. Покручені ліжка, умивальники, відра чи свічники та інше дрібне залізне начиння — то було все, що залишилось від домашнього скарбу погорільців. В хатинці праворуч від криниці чомусь не згоріла задня стіна, і на ній висіла ціла, тільки задимлена картина в золотій багетній рамі — «Ведмеді в лісі» Шишкіна[50]. Де-не-де по згарищу тинялись якісь люди — то були, мабуть, нещасні пожильці — і розгрібали димливі купи попелу і сміття. Інші люди сиділи край шляху на сундучках і клунках — очевидно, рештках, урятованих з вогню, — і мовчки дивилися на згарища рідних домів. До їхніх ніг тулилися діти й собаки…

Текля охала, хрестилася і тягла Юру швидше геть. Дихати було важко — дим забивав легені, в роті робилося гірко, попіл роз'їдав очі.

На розі, де погоріла вулиця вибігала на базарний майдан, стояв перший мурований дім. Він стояв цілий, незгорілий. Але вікна були вибиті, а двері й рами виламані.

Залізна вивіска «Писчебумажный магазин» лежала долі, в кількох місцях пробита й покривлена. Вікна і двері магазину світили чорною порожнечею. В магазині не залишилося й цурки. На дверях, впоперек через високий поріг, горілиць, розкинувшися в солодкому сні, міцно притиснувши до грудей кашкет з червоною околичкою, лежав Дворянин. Обличчя і половина рудої бороди в нього були яскраво-зелені. Порожня пляшка з-під чорнила лежала тут же, поруч, зафарбувавши зеленим сніг і каміння довкола.

Юра з Теклею спинилися і оглянули базарний майдан. Текля з Юрою були чудії! Вони прийшли на базар купувати.

Але…

Базару ж не було.

Базарний майдан лежав до себе самого не подібний. Ряди кам'яних крамниць, що по чотирьох сторонах обмежовували майдан, стояли чудні, чужі й похмурі. Ще вчора вони грали веселкою фарб на десятках вивісок і вітрин.

Жодної вивіски сьогодні не було. Вітрини і вікна скрізь вибиті, залізні штори звисали погнуті й розірвані, немов були вони з гофрованого паперу. Двері скрізь були розламані або зірвані, і чимало білих кам'яних фасадів були коричневі й чорні від кіптяви й диму. Пожежа була й тут.

Але найстрашніший був самий майдан. Сніг, що випав тільки вчора, глибокий та густий, був тут розтоптаний в жовту грязь і багнюку. І просто в цю багнюку було втоптане все, що було ще вчора в крамницях довкола і чого не встигли погромники порозтягати й порозносити по своїх домах. Від дверей мануфактурної крамниці до центру площі стелилися вузькі різноколірні стежки. Червоні, сині, зелені і жовтогарячі. То був і ситець, і бархат, і сукна, і шовки. Крам розмотували з штук і стелили собі під ноги, як килими. Хомути, кільця мотузок, поламані плуги, шафи, стільці, канапи та всякі інші меблі лежали всуміш, спотворені і розбиті. Мішки з цукром, облиті гасом, лежали мішма з дитячими ляльками й розчавленими консервними бляшанками. Гори оскалля побитих пляшок були розсипані скрізь, і все це було густо припорошене зверху білим ластовинням аркушів подертих книжок. Вітер був незначний, і вони злегка ворушилися, перекочуючись і шелестячи.

Поснулі, розкинуті постаті сп'янілих погромників тулилися скрізь серед цього розгардіяшу і руїн. Вони валялися на купах лантухів, на штуках краму, в розламаних ящиках, просто в багнюці — де хто впав. І пики в них були розмальовані: в одних зелені, в інших сині, червоні і чорні. Вони розгромили паперову крамницю і зопалу, сп'яна похопилися пити з добутих там пляшок. Кілька драгунів у довгополих шинелях ходили по площі.

Вони хапали поснулих п'яниць за ноги і тягли до ґринджол. На ґринджолах вони звалювали їх, як мішки. Погром закінчено, і солдатам було доручено прибрати місто і надати йому пристойного вигляду.

В кінці площі, коло собору, де була карусель, гойдалка і паноптикум, стояв натовп і сновигали шинелі.

Текля плюнула на мішки цукру, отруєного гасом, підняла і заховала до кошика коробку з сардинками, що валялася просто на тротуарі, взяла Юру за руку і почимчикувала в напрямі до собору, до людей. Теклі кортіло роздивитися і розпитатися…

Ще здаля Юра побачив те, на що роздивився потім зблизька.

Натовп стояв мовчазний, похмурий і непорушний, і багато хто поскидав шапки і тримав їх у руках. Було багато поліцаїв і солдатів. Натовп оточував ярмаркову гойдалку В ярмаркові дні до канатів і гаків чіплялося два збиті з дощок човни з виточеними жіночими погруддями на носах. Один човен звався Сільфіда, другий — Наяда. Всередині вони застилалися килимами. Хлопці й дівчата сідали в човни з гармошками і букетами паперових квітів. Вони відштовхувались кілками від землі — то були весла ~ і починали гойдатися. Один човен туди, другий сюди, один вгору, другий вниз. Гармонь вищала, дівчата верещали, п'яні парубки випадали з човнів на землю. Це коштувало п'ятак за п'ятнадцять хвилин. Ах, як заздрив Юра їм і як ображався на маму, що не дозволяла йому сісти до принадного човна…

З горішньої поперечини гойдалки — дебелої тесаної бантини — звисало сьогодні аж п'ять мотузок