Зірки Егера - Геза Гардоні
Але Балінт Терек не дивився у їхній бік.
Він дивився на свого суперника, з голови якого знімали шолом.
Коли ціною великих зусиль шолом вдалося стягнути, вершник виплюнув на всипане гравієм подвір'я три вибиті зуби, затим вилаявся по-турецькому.
З-за воріт вийшло чоловік вісім турків-невільників. Вони допомогли переможеному зняти з себе обладунки.
З'ясувалося, що й сам латник теж був невільником, як і решта.
— Ну, хто з вас ще має бажання помірятися силою? — гукнув Балінт, розганяючи свого коня.— Хто зуміє мене побороти, буде вільний.
— Я спробую,— заявив жилавий турок з ріденькою бородою.— Може, сьогодні мені більше поталанить.
Турок одягнув важкі металеві обладунки. Йому допомогли натягнути на голову шолом, ноги взули в залізні чоботи. Затим, підсобляючи жердинами, підсадили його на коня і дали в руки палаш.
— Ти йолоп, Ахмеде!— весело крикнув Балінт Терек.— Палаш не годиться для такого турніру.
— А я вже так звик,— відповів бранець.— Якщо ти, пане, боїшся битися палашем, то на іншу зброю я не пристану.
Пан Балінт знову надів на голову шолом. Кілька разів об'їхав подвір'я, розмахуючи легкою шаблею.
— Вперед! — гукнув він, розганяючи коня.
Турок пригнувся в сідлі і, міцно взявши обома руками палаш, поскакав назустріч своєму суперникові. Коли їхні коні зійшлися, турок підвівся у сідлі, готуючись завдати нищівного удару. Але ж пан Балінт добре розумівся на мистецтві турніру. Він прийняв страшний удар турка, захистившись щитом, затим спритно схопив турка за руку і рвучко стягнув з коня.
Турок звалився на пісок, здійнявши клуби куряви.
— На сьогодні вистачить! — засміявся Балінт Терек, піднімаючи забрало.— Завтра, якщо я нікуди не поїду, позмагаємося ще.
— Це нечесно! — загорлав турок, важко підводячись на ноги.
— Чому це нечесно? — запитав Балінт.
— Стягати суперника за руку з коня лицареві не дозволяється!
— Але ж ти не справжній лицар, чортів басурманине. Чи це я маю в тебе вчитися лицарських правил! Ви ж звичайнісінькі грабіжники.
Турок мовчав, надувши щоки.
— Невже ви вважаєте, що це і є лицарський турнір, коли я отак виводжу боротися з вами? К лихій матері вас усіх, песиголовців!
— Пане! — вигукнув сивобородий невільник.— Сьогодні я ще раз хотів би позмагатися з тобою.
Люди в дворі розреготалися.
— Еге! Ти, мабуть, думаєш, що я вже стомився. Ну, нехай буде тобі втіха. І Балінт Терек знову насунув шолом, якого встиг покласти собі на коліна.
— Це вже вкотре ти б'єшся зі мною, Папуго?
— Сімнадцятий раз,— плаксиво відповів турок, ніс якого був справді схожий на дзьоб папуги.
Балінт Терек зняв шолом і кинув його на землю.
— Ну,— сказав він,— даю тобі попуск! Починаймо!
Різниця у силі між ними була очевидною: Балінт — богатир, у розквіті років, могутній і спритний; турок — хирлявий, згорблений чоловік років п'ятдесяти.
Вони зійшлися на списах. Пан Балінт вже першим ударом вибив свого суперника з сідла. Турок полетів сторчма, перекинувся в повітрі й гепнувся в пилюку.
Слуги, зброєносці й невільники, що спостерігали за двобоєм, засміялися.
Пан Балінт відкинув щит, залізну рукавицю і зліз з коня. Зброєносці допомогли йому зняти з себе обладунки.
Папуга ледве підвівся.
— Пане! — повернув він закривавлене обличчя до Балінта Терека і заплакав: — Відпусти мене додому! Вдома на мене вже другий рік марно чекають дружина і син-сирота!
— Треба було й тобі залишитися вдома, поганцю! — відповів йому гнівно Балінт Терек.
Він завжди сердився, коли невільники просилися на волю.
— Пане,— плакав турок, заламуючи руки.— Змилуйся наді мною! У мене гарний чорноокий син! Я не бачив його вже два роки! — І він поповз на колінах до Балінта Терека.
Той витер хустиною спітніле обличчя.
— Треба, щоб усі ви сиділи у мене на ланцюгах, разом з вашим султаном. Вбивці, грабіжники, поганці!
І він пройшов мимо.
Турок схопив жменю пилюки і, кинувши її вслід Балінту Тереку, крикнув:
— Хай тебе скарає аллах, немилосердний гяуре! Щоб тобі в кайданах посивіти! Щоб ти здох, залишивши вдовою дружину і сиротою сина! Перш ніж твоя душа попаде в пекло, хай аллах змусить тебе втричі гірше плакати, ніж оце плачу я!
Він вигукував
